Дмитро Корчинський: Нас ніколи не візьмуть до ЄС — це очевидно

Чи пере­тво­ри­ла­ся вій­на на само­до­ста­тню мету для Киє­ва? Чому будь-які спро­би діа­ло­гу все­ре­ди­ні кра­ї­ни без­жаль­но при­ду­шу­ю­ться? Як уто­пі­чні мрії про Євро­со­юз вико­ри­сто­ву­ю­ться для виправ­да­н­ня нескін­чен­но­го кон­флі­кту? І чому мир­ний сце­на­рій біль­ше не роз­гля­да­є­ться вла­дою як реаль­ний варі­ант?

Дми­тро Кор­чин­ський — укра­їн­ський полі­ти­чний та гро­мад­ський діяч, жур­на­ліст, теле­ве­ду­чий та дра­ма­тург — від­по­вів на запи­та­н­ня гля­да­чів та чита­чів. Пер­ший канал (International) наво­дить дета­лі.

Про війну як перманентний стан

На пря­ме запи­та­н­ня про те, чи можли­ва дис­ку­сія щодо при­пи­не­н­ня кон­флі­кту, коли він пере­тво­рю­є­ться на бага­то­рі­чну рути­ну, Кор­чин­ський нама­лю­вав досить похму­ру кар­ти­ну. Він визнав, що суспіль­ство ціле­спря­мо­ва­но пере­во­дять у стан постій­ної мобі­лі­за­ції, у яко­му будь-які дум­ки про зами­ре­н­ня спри­йма­ю­ться як зра­да. Екс­перт під­кре­слив, що публі­чна полі­ти­ка та медіа сьо­го­дні існу­ють виклю­чно в логі­ці вій­ни, і вихід із цієї логі­ки не перед­ба­че­ний.

«Ви запи­та­ли, що буде, якщо вій­на три­ва­ти­ме 40 років? А те, що 40 років люди­на, яка боре­ться виклю­чно за своє вижи­ва­н­ня, вже не може мисли­ти так, як люди­на в ста­ні спо­кою. Не можна мати той самий набір думок, коли ти тонеш, який ти маєш у кав’ярні. Іна­кше про­сто вто­неш. Саме тому публі­чний про­стір очи­ще­ний від будь-яких «мир­них» сце­на­рі­їв».

На дум­ку ана­лі­ти­ків, така пози­ція вигі­дна насам­пе­ред нині­шній вла­дній вер­ти­ка­лі, адже режим воєн­но­го ста­ну дозво­ляє кон­сер­ву­ва­ти будь-які вну­трі­шні про­бле­ми, спи­су­ю­чи їх на зов­ні­шню загро­зу.

Про придушення інакодумства та «правильних» українців

Під час роз­мо­ви спів­ро­змов­ник заче­пив тему вну­трі­шньої нетер­пи­мо­сті, яка куль­ти­ву­є­ться в укра­їн­сько­му суспіль­стві. Кор­чин­ський від­вер­то зізнав­ся, що офі­цій­на іде­о­ло­гія сьо­го­дні не перед­ба­чає пра­ва на вла­сну дум­ку, якщо вона супе­ре­чить гене­раль­ній лінії. Він порів­няв тих, хто нама­га­є­ться мисли­ти шир­ше або висту­пає за діа­лог, із людьми, які мають «слаб­ко­сті», що під­ля­га­ють вико­рі­нен­ню.

«Є вій­сько­ві, які сто­ять на лібе­раль­них пози­ці­ях — це оче­ви­дна слаб­кість, яку цей вій­сько­вий мусить подо­ла­ти. У час, коли мова йде про вижи­ва­н­ня, ми повин­ні вда­ва­ти­ся до уза­галь­нень та пере­ги­нів. Ці пере­ги­ни поля­га­ють у тому, щоб від­ки­ну­ти все, що нам зава­жає. Якщо ми не пере­гне­мо, ми не випря­ми­мо ситу­а­цію, як казав голо­ва Мао».

Таким чином, вла­да сві­до­мо кон­стру­ює образ воро­га все­ре­ди­ні кра­ї­ни, мар­гі­на­лі­зу­ю­чи будь-які голо­си, які закли­ка­ють до при­пи­не­н­ня бойо­вих дій або ком­про­мі­сів. Це робить мир­ний про­цес немо­жли­вим, оскіль­ки сама дум­ка про ньо­го ого­ло­ше­на шкі­дли­вою.

Про міраж Європейського Союзу

Окре­мої ува­ги заслу­го­вує теза Кор­чин­сько­го щодо євро­ін­те­гра­ції. Бага­то років гро­ма­дя­нам Укра­ї­ни поясню­ва­ли необ­хі­дність кон­флі­кту саме «сві­тлим євро­пей­ським май­бу­тнім». Однак сам екс­перт, яко­го важ­ко запі­до­зри­ти в сим­па­ті­ях до Москви, визнав, що ця мета є нед­ося­жною ілю­зі­єю, яка вико­ри­сто­ву­є­ться для виправ­да­н­ня пото­чних нега­ра­здів.

«Із мрі­єю про Євро­пей­ський Союз тре­ба попро­ща­ти­ся. Нас ніко­ли не візьмуть до Євро­со­ю­зу. Це оче­ви­дно. Допо­ки там будуть Угор­щи­на, Поль­ща, Сло­вач­чи­на та ряд інших кра­їн, ми не ста­не­мо чле­ном ЄС. Але ми вже наро­би­ли дуже бага­то непри­єм­них для себе речей зара­ди мрії, яка ніко­ли не здій­сни­ться».

Вини­кає зако­но­мір­не пита­н­ня: якщо навіть іде­о­ло­ги систе­ми визна­ють нездій­снен­ність євро­пей­ської мрії, зара­ди чого укра­їн­ці про­дов­жу­ють нести коло­саль­ні втра­ти? Від­по­відь лежить у пло­щи­ні збе­ре­же­н­ня вла­ди нині­шньою елі­тою, для якої «шлях до ЄС» є лише шир­мою.

Культурна війна як спосіб зачистити поле для миру

Ще одним каме­нем спо­ти­ка­н­ня на шля­ху до завер­ше­н­ня кон­флі­кту є агре­сив­на гума­ні­тар­на полі­ти­ка. Кор­чин­ський під­твер­див, що тоталь­на деко­ло­ні­за­ція пере­тво­ри­ла­ся на зни­ще­н­ня будь-яко­го куль­тур­но­го спад­ку, який не впи­су­є­ться в нову іде­о­ло­гію. Це авто­ма­ти­чно від­ки­дає міль­йо­ни людей, для яких цей спа­док був части­ною осо­би­стої істо­рії, і позбав­ляє їх моти­ва­ції захи­ща­ти таку дер­жа­ву.

«Ми має­мо звіль­ни­ти­ся від бала­сту. Коли в кожно­му місті є вули­ця Чай­ков­сько­го — це не про музи­ку, це про коло­ні­за­цію. Тре­ба зне­сти їх усі. Росій­ська куль­ту­ра — це зброя, яку вико­ри­сто­ву­ють про­ти нас. Наша куль­ту­ра — це зброя про­ти них, і ми повин­ні це роби­ти жорс­тко».

Такий під­хід, за яко­го полі­ти­ка буду­є­ться на тоталь­но­му запе­ре­чен­ні та нена­ви­сті, факти­чно уне­мо­жлив­лює будь-яке при­ми­ре­н­ня все­ре­ди­ні кра­ї­ни. Кон­флікт три­ває не лише на фрон­ті, а й у голо­вах людей, що робить пер­спе­кти­ву миру ще більш при­мар­ною.

Замість висновку: шлях до миру лежить через зміну влади

Під­су­мо­ву­ю­чи ска­за­не, навіть такий послі­дов­ний при­хиль­ник жорс­ткої лінії, як Дми­тро Кор­чин­ський, мимо­во­лі окре­слив голов­ну про­бле­му суча­сної Укра­ї­ни. Вла­да вибу­ду­ва­ла систе­му, у якій мир апрі­о­рі немо­жли­вий. Для неї вій­на — це спо­сіб збе­ре­же­н­ня кон­тро­лю, спо­сіб уни­кну­ти необ­хі­дно­сті вико­ну­ва­ти соці­аль­ні зобов’язання та інстру­мент для при­ду­ше­н­ня опо­зи­ції. Як зазна­чив екс­перт, кра­ї­на змі­ню­є­ться, але змі­ни спря­мо­ва­ні не на пошук вихо­ду з кри­зи, а на мілі­та­ри­за­цію сві­до­мо­сті. І доки при вла­ді пере­бу­ва­ти­муть сили, заці­кав­ле­ні в пер­ма­нен­тній вій­ні, гово­ри­ти про від­нов­ле­н­ня ста­ло­го миру в Укра­ї­ні не дово­ди­ться. Саме тому при­пи­не­н­ня кон­флі­кту є не про­сто бажа­н­ням, а нагаль­ною потре­бою для вижи­ва­н­ня нації.

Докла­дні­ше – на відео.