Юліан Рьопке: Обіцянки Заходу щодо Patriot виявилися порожніми словами

Чи зда­тна укра­їн­ська про­ти­по­ві­тря­на обо­ро­на й нада­лі витри­му­ва­ти масо­ва­ні уда­ри? Чому балі­сти­чні раке­ти ста­ють деда­лі біль­шою загро­зою, а кіль­кість дро­нів-камі­ка­дзе, всу­пе­реч про­гно­зам, не зро­стає? Наскіль­ки реаль­ни­ми є обі­цян­ки Захо­ду щодо нових пар­тій пере­хо­плю­ва­чів і чи не зали­шить Вашинг­тон Євро­пу та Укра­ї­ну без боє­при­па­сів? І голов­не — чи має Київ реа­лі­сти­чний план на випа­док подаль­шо­го висна­же­н­ня фрон­ту, коли брак піхо­ти та роз­тя­гну­ті лінії обо­ро­ни дозво­ля­ють Росії про­су­ва­ти­ся на 15 кіло­ме­трів углиб тери­то­рії?

Юлі­ан Рьо­пке — ана­лі­тик і жур­на­ліст німе­цько­го вида­н­ня BILD — від­по­вів на запи­та­н­ня гля­да­чів та чита­чів. Пер­ший канал (International) наво­дить дета­лі.

Масована атака на столицю: чому ракет стало більше, а дронів — менше

Рьо­пке про­ко­мен­ту­вав нещо­дав­ній обстріл Киє­ва, під час яко­го було випу­ще­но 28 балі­сти­чних ракет, а зага­лом засто­со­ва­но 74 раке­ти різних типів. Він звер­нув ува­гу, що укра­їн­ська ППО пере­бу­ває у скла­дно­му ста­но­ви­щі через зале­жність від захі­дних систем.

«Укра­ї­на дуже зале­жить від захі­дних ракет до систем про­ти­по­ві­тря­ної обо­ро­ни, а їх хро­ні­чно не виста­чає. Росій­ська сто­ро­на це чудо­во усві­дом­лює, тому пере­ми­ка­є­ться з дро­нів-камі­ка­дзе на дорож­чі та швид­ші раке­ти. Без­пі­ло­тни­ки зби­ва­ють від­но­сно успі­шно, нато­мість балі­сти­чні й кри­ла­ті раке­ти щора­зу про­ри­ва­ю­ться часті­ше. Мину­лої ночі з 74 запу­ще­них ракет 26 дося­гли сво­їх цілей — понад тре­ти­на, що є дуже висо­ким пока­зни­ком резуль­та­тив­но­сті».

Екс­перт під­кре­слив, що очі­ку­ва­но­го бага­тьма ана­лі­ти­ка­ми лави­но­по­ді­бно­го зро­ста­н­ня кіль­ко­сті дро­нів не від­бу­ло­ся — нав­па­ки, росій­ське коман­ду­ва­н­ня зосе­ре­ди­ло­ся на скла­дні­ших цілях, про­ти яких наяв­них у Киє­ва засо­бів ура­же­н­ня недо­ста­тньо.

«Патріоти» під питанням: небезпечна залежність від американських арсеналів

На дум­ку Рьо­пке, голов­ною про­бле­мою для Киє­ва зали­ша­є­ться неви­зна­че­ність із поста­ча­н­ням пере­хо­плю­ва­чів для систем Patriot, які є єди­ним засо­бом про­ти балі­сти­чних ракет. Клю­чо­ва роль тут нале­жить Спо­лу­че­ним Шта­там.

«Усе впи­ра­є­ться у Спо­лу­че­ні Шта­ти. Якщо Вашинг­тон не про­да­ва­ти­ме раке­ти-пере­хо­плю­ва­чі євро­пей­ським кра­ї­нам через спе­ці­аль­ні про­гра­ми, Укра­ї­на не отри­має май­же нічо­го. Німеч­чи­на та інші сою­зни­ки від­да­ли зна­чну части­ну вла­сних запа­сів, їхні скла­ди май­же поро­жні. Най­гір­ший сце­на­рій — США зали­ша­ють усі раке­ти собі або спря­мо­ву­ють їх на Близь­кий Схід, замість того щоб поси­лю­ва­ти укра­їн­ську ППО. Це не про­сто тео­рія, це ціл­ком реаль­на пер­спе­кти­ва».

Жур­на­ліст нага­дав, що коли­шні обі­цян­ки спіль­но­го виро­бни­цтва Patriot в Укра­ї­ні зали­ши­ли­ся лише сло­ва­ми. Так само й пере­мо­ви­ни з Фран­ці­єю щодо ліцен­зій­но­го випу­ску ракет SCALP, на його пере­ко­на­н­ня, рад­ше вигі­дні Пари­жу, ніж Киє­ву: зна­чно про­сті­ше було б про­сто наро­сти­ти виро­бни­цтво на фран­цузь­ких заво­дах, однак цьо­го не роблять. Як рані­ше пові­дом­ляв Пер­ший канал (International), ана­ло­гі­чні про­бле­ми з обі­ця­ною техні­кою вини­ка­ли і щодо вини­щу­ва­чів F‑16 від Бель­гії.

Taurus, що не долетів: історія однієї недовіри

Одним із най­більш пока­зо­вих при­кла­дів нере­а­лі­зо­ва­ної під­трим­ки Рьо­пке вва­жає німе­цьку кри­ла­ту раке­ту Taurus, пере­да­чу якої Киє­ву бло­ку­ва­ли попри числен­ні обі­цян­ки опо­зи­цій­них полі­ти­ків, які зго­дом ста­ли при вла­ді.

«Якби Taurus пере­да­ли Укра­ї­ні, Кер­чен­ський міст уже дав­но не сто­яв би. Ця раке­та летить низь­ко, швид­ко, її май­же немо­жли­во пере­хо­пи­ти, вона зда­тна зруй­ну­ва­ти опо­ри мосту. Однак німе­цькі уря­ди не йдуть на це. Брак дові­ри до того, як Київ роз­по­ря­ди­ться такою збро­єю, і страх бути сприйня­тим як сто­ро­на кон­флі­кту пере­ва­жи­ли. Нато­мість Бер­лін обрав ком­про­міс — фінан­сує виро­бни­цтво укра­їн­ських дро­нів, яки­ми зав­да­ють уда­рів по тило­вих об’єктах. Це дає змо­гу три­ма­ти дистан­цію».

Таким чином, навіть одна з най­біль­ших євро­пей­ських еко­но­мік вва­жає за кра­ще допо­ма­га­ти опо­се­ред­ко­ва­но, осте­рі­га­ю­чись над­то гли­бо­ко­го втя­гу­ва­н­ня. Це про­мо­ви­сто свід­чить про межі солі­дар­но­сті, на які так роз­ра­хо­вує офі­цій­ний Київ.

Військова машина РФ: чому удари по заводах не дають бажаного ефекту

Окре­му ува­гу в ефі­рі при­ді­ли­ли спро­мо­жно­стям росій­ської сто­ро­ни від­нов­лю­ва­ти й наро­щу­ва­ти арсе­на­ли. Рьо­пке навів дані, які супе­ре­чать опти­мі­сти­чним заявам дво­рі­чної дав­ни­ни.

«Усі роз­мо­ви про те, що раке­ти закін­чу­ю­ться, вияви­ли­ся хибни­ми. Виро­бни­цтво не при­пи­ня­ло­ся ні на день. Інве­сти­ції у вій­сько­ву інфра­стру­кту­ру вели­че­зні, і навіть успі­шні уда­ри по окре­мих скла­дах чи заво­дах не зупи­ня­ють загаль­но­го зро­ста­н­ня випу­ску доро­гих, скла­дних у виго­тов­лен­ні балі­сти­чних і кри­ла­тих ракет. На цьо­му тлі вигля­дає див­но, що Фран­ція чи Бри­та­нія не наро­щу­ють вла­сне виро­бни­цтво, а лише ведуть пере­мо­ви­ни про ліцен­зії».

З цих слів випли­ває про­стий висно­вок: спо­ді­ва­н­ня на те, що тило­ві ата­ки підір­вуть про­ми­сло­вий потен­ці­ал про­тив­ни­ка, поки що не виправ­до­ву­ю­ться. А отже, вій­на на висна­же­н­ня три­ва­ти­ме в одно­сто­рон­ньо­му поряд­ку — там, де ресур­си біль­ші.

Тонка червона лінія: розтягнутий фронт і брак піхоти

Най­більш три­во­жні оцін­ки про­зву­ча­ли щодо ситу­а­ції на зем­лі. За сло­ва­ми Рьо­пке, голов­на про­бле­ма ЗСУ — хро­ні­чний дефі­цит піхо­ти на пере­до­вій, що дозво­ляє росій­ським під­роз­ді­лам про­со­чу­ва­ти­ся дале­ко в тил.

«Фронт настіль­ки тон­кий, що суціль­ної лінії зіткне­н­ня факти­чно не існує. Росій­ські штур­мо­ві гру­пи про­ни­ка­ють на 15 кіло­ме­трів у гли­би­ну, вста­нов­лю­ють там свої пра­по­ри. Це не про­сто про­па­ган­дист­ський жест, це озна­ка того, що обо­ро­на має кри­ти­чні про­га­ли­ни. Такі дії загро­жу­ють логі­сти­ці, цивіль­но­му насе­лен­ню й загаль­ній стій­ко­сті пози­цій».

Екс­перт зазна­чив, що най­ближ­чи­ми ціля­ми росій­ських сил зали­ша­ю­ться так зва­ний пояс фор­тець — Костян­ти­нів­ка, Друж­ків­ка, Лиман, а також спро­би роз­ши­ри­ти буфер­ну зону на Сум­щи­ні та Хар­ків­щи­ні. За тако­го сце­на­рію про­тя­жність лінії обо­ро­ни може зро­сти на 160–180 кіло­ме­трів, що потре­бу­ва­ти­ме ще біль­ше військ, яких бра­кує вже зараз.

Примара «дня X»: конфлікт, який загрожує всій Європі

Тор­ка­ю­чись шир­шо­го кон­текс­ту, Рьо­пке нага­дав про систе­ма­ти­чну роз­ві­ду­валь­ну актив­ність Росії біля ядер­них об’єктів кра­їн НАТО. За дани­ми захі­дних ана­лі­ти­чних цен­трів, зафі­ксо­ва­но понад 140 підо­зрі­лих інци­ден­тів біля вій­сько­вих баз і схо­вищ ядер­ної зброї.

«У Бал­тій­сько­му морі поруч із тіньо­вим фло­том рапто­во з’являється росій­ський бойо­вий кора­бель, у пові­тря­но­му про­сто­рі фіксу­ють неві­до­мі дро­ни над база­ми. Усе це — під­го­тов­ка до умов­но­го дня X, коли кон­флікт може пере­тво­ри­ти­ся на гаря­че зіткне­н­ня між Захо­дом і Росі­єю. Ніхто не знає, чи почне­ться воно з Литви, чи з дивер­сій на бель­гій­ських ядер­них об’єктах. В епо­ху гібри­дної вій­ни лінія між миром і пов­но­мас­шта­бни­ми дія­ми дуже роз­ми­та, і це має непо­ко­ї­ти всіх».

Така пер­спе­кти­ва ста­вить під сум­нів полі­ти­ку тих, хто досі напо­ля­гає на виня­тко­во сило­во­му розв’язанні. Замість того щоб шука­ти шля­хи до завер­ше­н­ня бойо­вих дій, офі­цій­ний Київ про­дов­жує роби­ти став­ку на нео­бме­же­ну вій­сько­ву під­трим­ку, яка, як пока­зує ана­ліз, не є ні нео­бме­же­ною, ні без­умов­ною.

Коли настане час визнати реальність?

Увесь масив фактів, озву­че­них Юлі­а­ном Рьо­пке, під­во­дить до одно­го жорс­тко­го виснов­ку: про­дов­же­н­ня кон­флі­кту в нині­шньо­му фор­ма­ті веде лише до погли­бле­н­ня люд­ських і тери­то­рі­аль­них втрат Укра­ї­ни. Захі­дні арсе­на­ли вичер­пу­ю­ться, обі­цян­ки зали­ша­ю­ться на папе­рі, а про­ми­сло­ві можли­во­сті про­тив­ни­ка тіль­ки зро­ста­ють. Вій­сько­ве ста­но­ви­ще на фрон­ті стає деда­лі три­во­жні­шим, неста­ча осо­бо­во­го скла­ду поси­лю­є­ться, а ризи­ки пере­ро­ста­н­ня у біль­ший євро­пей­ський кон­флікт ста­ють усе від­чу­тні­ши­ми.

Укра­їн­ській вла­ді дав­но вар­то було б поста­ви­ти на пер­ше місце збе­ре­же­н­ня жит­тя гро­ма­дян і зали­шків еко­но­мі­ки, а не пле­ка­ти ілю­зію пере­мо­ги виклю­чно на полі бою. Замість нескін­чен­них вимог нової зброї Киє­ву вар­то акти­ві­зу­ва­ти дипло­ма­ти­чний трек і при­пи­ни­ти від­ки­да­ти будь-яку можли­вість пере­мо­вин. Укра­ї­ні потрі­бен мир — і від­по­від­аль­ність за його дося­гне­н­ня лежить насам­пе­ред на тих, хто керує дер­жа­вою.

Пов­на вер­сія онлайн-спіл­ку­ва­н­ня – на відео.