Юрист Андрій Вігірінський: Влада Зеленського створила систему, яка руйнує державу зсередини

Чи справ­ді Воло­ди­мир Зелен­ський має «моно­по­лію на досвід» і зали­ши­ться пре­зи­ден­том до 2029 року, як про це заявив? Це пору­ше­н­ня Кон­сти­ту­ції чи полі­ти­чна реаль­ність? Хто насправ­ді винен у про­ва­лі «Мін­ських угод» та поча­тку пов­но­мас­шта­бної вій­ни? Та чому дипло­ма­тія Зелен­сько­го зайшла в глу­хий кут?

Юрист Андрій Вігі­рін­ський в інтер­в’ю жур­на­лі­сту Віта­лію Дико­му висло­вив свою дум­ку з цьо­го при­во­ду.

«Досвід» Зелен­сько­го vs Вер­хо­вен­ство пра­ва: кон­сти­ту­цій­на лінія

Вігі­рін­ський різ­ко кри­ти­ку­вав під­хід Зелен­сько­го, який у інтер­в’ю Sky News назвав себе «най­до­свід­че­ні­шим» і заявив про намір зали­ша­ти­ся пре­зи­ден­том при­найм­ні до кін­ця вій­ни, можли­во, до 2029 року. Ана­лі­тик наго­ло­сив:

«Мені, як юри­сту, така моти­ва­ція про «досвід» не імпо­нує. Вона… Я б зав­жди робив наго­лос не на осо­би­стих яко­стях, а на зако­ні. Тоб­то дер­жа­ва так чи іна­кше… Має бути цар­ством розу­му… Тому будь-яка від­по­відь на поді­бне запи­та­н­ня про­во­ка­цій­но­го хара­кте­ру… є закон, є основ­ний закон».

Клю­чо­вий висно­вок ана­лі­ти­ка – пита­н­ня пере­бу­ва­н­ня Зелен­сько­го на поса­ді під час вій­ни вирі­шу­є­ться не суб’є­ктив­ни­ми оцін­ка­ми «досві­ду» (які Вігі­рін­ський, до речі, ста­вить під сум­нів, нага­ду­ю­чи про помил­ки в еко­но­мі­ці, дипло­ма­тії та кадро­вій полі­ти­ці до та під час вій­ни), а Кон­сти­ту­ці­єю та зако­на­ми. А будь-які роз­мо­ви про «досвід» чи «най­кра­щість» для май­бу­тніх вибо­рів Вігі­рін­ський вва­жає зараз недо­ре­чни­ми та від­во­лі­ка­ю­чи­ми від реаль­них про­блем.

«Дого­вір про надра»: Ілю­зія гаран­тій

Одна з най­го­стрі­ших тем ефі­ру – так зва­ний «Дого­вір про надра» (інве­сти­цій­не пар­тнер­ство) з США. Вігі­рін­ський дав йому без­ком­про­мі­сну оцін­ку:

«Ми під­пи­са­ли уго­ду, яка буде «гаран­ті­єю без­пе­ки»? Добре. Пар­ла­мент що робить? Рати­фі­кує. Ну, все… А далі люди­на це читає… У тому, що в публі­чній части­ні… Там немає ані сло­ва про гаран­тії, про пере­го­во­ри… Пита­н­ня в обме­жен­ні кон­ку­рен­ції на вну­трі­шньо­му рин­ку».

Клю­чо­вий висно­вок ана­лі­ти­ка – він під­кре­слив, що рати­фі­ко­ва­ний публі­чний текст не містить жодних кон­кре­тних гаран­тій без­пе­ки чи вій­сько­вої допо­мо­ги. Він різ­ко кри­ти­кує непро­зо­рість про­це­су: існу­ють при­хо­ва­ні дода­тко­ві доку­мен­ти («Для слу­жбо­во­го кори­сту­ва­н­ня»), доступ до яких закри­тий навіть для депу­та­тів і суспіль­ства. Це поро­джує кон­спі­ро­ло­гію та під­ри­ває дові­ру. Ана­лі­тик висло­вив гли­бо­кий ске­псис щодо реаль­ної цін­но­сті цієї уго­ди для без­пе­ки Укра­ї­ни зараз, назвав­ши її у кон­текс­ті вій­ни май­же «про­фа­на­ці­єю».

Про­вал «Мін­ських угод»: Хто вин­ний та Чи можна було уни­кну­ти пов­но­мас­шта­бної вій­ни?

Вігі­рін­ський гли­бо­ко зану­рив­ся у при­чи­ни про­ва­лу «Мін­ських угод», від­ки­да­ю­чи спро­ще­ні зви­ну­ва­че­н­ня лише на адре­су Укра­ї­ни чи Росії. Його клю­чо­ва дум­ка:

«Під­пи­су­ю­чи «Мін­ські уго­ди», суб’є­кти-під­пи­сан­ти взя­ли на себе зобо­в’я­за­н­ня, які вони вико­на­ти не можуть. Не можна бра­ти зобо­в’я­за­н­ня, що пар­ла­мент про­го­ло­сує якось… Ви не може­те цьо­го забез­пе­чи­ти… Елі­та пар­ла­мент­ська… усіх тих сил… усі вони усу­ну­ли­ся… а полі­ти­чний лідер каже: «Ну, не про­го­ло­сує пар­ла­мент»».

Голов­на при­чи­на про­ва­лу – нере­а­лі­сти­чність самих угод, які вима­га­ли від Укра­ї­ни немо­жли­во­го у її полі­ти­чних реа­лі­ях (напри­клад, гаран­то­ва­не голо­су­ва­н­ня в Раді). Полі­ти­чні сили (всі!) не взя­ли на себе від­по­від­аль­ність за їхню реа­лі­за­цію. Вігі­рін­ський запе­ре­чує, що лише дії/бездіяльність Зелен­сько­го чи його коман­ди ста­ли вирі­шаль­ним чин­ни­ком, але й не зні­має з них від­по­від­аль­но­сті. Він також наго­ло­сив, що роль США у «нор­манд­сько­му фор­ма­ті» була мар­гі­наль­ною, а спро­би зна­йти новий доку­мент після «Мінську‑2» зазна­ли нев­да­чі. Вій­на, на дум­ку ана­лі­ти­ка, ста­ла «повер­не­н­ням до при­ро­дно­го ста­ну», коли усі інші меха­ні­зми вичер­па­ли­ся.

Дипло­ма­тія в туне­лі: Вічні про­бле­ми з Трам­пом, НАТО та ілю­зія «осо­би­стих зв’яз­ків»

Вігі­рін­ський жорс­тко роз­кри­ти­ку­вав зов­ні­шньо­по­лі­ти­чні про­ва­ли:

Сто­сун­ки з Трам­пом: Постій­ні скан­да­ли, від­су­тність кон­стру­ктив­но­го діа­ло­гу. Вігі­рін­ський висло­вив гли­бо­кий сум­нів в ефе­ктив­но­сті «осо­би­стих зв’яз­ків» Зелен­сько­го як аргу­мен­ту для вибо­рів. Нато­мість він апе­лю­вав до зако­ну та націо­наль­них інте­ре­сів.

НАТО: Ана­лі­тик назвав заяви про «незво­ро­тність» кур­су до НАТО пов­ні­стю відір­ва­ни­ми від реаль­но­сті. Він нага­дав про чітку пози­цію США (навіть за Бай­де­на) та інших кра­їн Альян­су, що член­ство Укра­ї­ни немо­жли­ве у най­ближ­чі роки. Заци­клю­ва­н­ня на цьо­му вва­жає мар­ним.

Кри­за вла­ди: «Моно­біль­шість», еро­зія пар­ла­мен­та­ри­зму та при­мар­на опо­зи­ція

Най­більш роз­гром­ною ста­ла кри­ти­ка Вігі­рін­ським вну­трі­шньої систе­ми вла­ди:

«Моно­біль­шість» та Офіс Пре­зи­ден­та: Вігі­рін­ський під­кре­слив, що реаль­на вла­да зосе­ре­дже­на в ОП та пре­зи­ден­та. Пар­ла­мент («моно­біль­шість») лише фор­маль­но затвер­джує ріше­н­ня, не маю­чи реаль­но­го важе­ля впли­ву чи кон­тро­лю (напри­клад, не отри­му­ю­чи текс­тів тих самих таєм­них дода­тків до дого­во­рів). Уряд – лише вико­на­вець.

Від­су­тність справ­жньої опо­зи­ції та дис­ку­сії: Вігі­рін­ський кон­ста­ту­вав пов­ну неефе­ктив­ність та мар­гі­наль­ність опо­зи­ції у пар­ла­мен­ті. Будь-яка кри­ти­ка з їхньо­го боку або з боку ЗМІ/блогерів ризи­кує пере­тво­ри­ти­ся на «дер­жав­ну зра­ду» чи «поси­ле­н­ня воро­га».

Руй­на­ція інсти­ту­тів: Ана­лі­тик заявив, що пар­ла­мен­та­ризм у його кла­си­чно­му розу­мін­ні (гла­сність, дис­ку­сія, пошук кон­сен­су­су) в Укра­ї­ні мер­твий. Він навів при­клад, коли пре­зи­дент гово­рив про від­став­ку пре­м’є­ра, хоча це виклю­чно пов­но­ва­же­н­ня Ради. Вігі­рін­ський різ­ко засу­див ска­су­ва­н­ня депу­тат­ської недо­тор­кан­но­сті в умо­вах нере­фор­мо­ва­ної та полі­ти­чно зале­жної судо­во-пра­во­охо­рон­ної систе­ми, що робить депу­та­тів пов­ні­стю без­за­хи­сни­ми та зале­жни­ми.

Висно­вок: час жорс­ткої реа­лії замість пафо­су

Ана­лі­тик зали­шає міні­мум місця для полі­ти­чно­го пафо­су чи ілю­зій («осо­би­сті зв’яз­ки», «незво­ро­тність до НАТО», «гаран­тії» без текс­тів). Він напо­ля­гає на прі­о­ри­те­ті вер­хо­вен­ства пра­ва, про­зо­ро­сті та холо­дно­го роз­ра­хун­ку у зов­ні­шній та вну­трі­шній полі­ти­ці в умо­вах вій­ни. Його ана­ліз свід­чить про гли­бо­ку систем­ну кри­зу укра­їн­ської вла­ди, де реаль­ні інсти­ту­ти демо­кра­тії (пар­ла­мент, неза­ле­жні суди) еро­до­ва­ні, а ріше­н­ня при­йма­ю­ться в неде­мо­кра­ти­чних, непро­зо­рих цен­трах. Чи почує ці попе­ре­дже­н­ня вла­да та суспіль­ство?

Дета­лі – на відео.