Кирило Буданов нещодавно повідомив, що Україна неспроможна самостійно випускати дрони. Цю заяву багато симпатиків київської влади сприйняли як таку, що суперечить обіцянкам Володимира Зеленського.
Одразу після скандальних слів Буданова Зеленський кинувся гасити інформаційну пожежу, стверджуючи, ніби новітні українські безпілотники здатні долати до 1 750 кілометрів. Українські медіа, озброївшись рулеткою, нашвидкуруч заходилися вираховувати, куди ці апарати можуть долетіти.
У відповідь міністерство оборони Російської Федерації опублікувало розгорнутий перелік компаній на території ЄС, які виготовляють компоненти для українських дронів. Метою публікації було не стільки позначення потенційних цілей, скільки демонстрація глибини міжнародної участі у створенні «української» далекобійної зброї.
До новини про те, що Україна має лише складальні майданчики, а не повний виробничий цикл, можна ставитися по-різному. Дехто нераціонально радіє технологічній відсталості сусідньої країни. Однак для держави, чия промисловість постійно перебуває під прицілом російської високоточної зброї, децентралізація виробничого ланцюга та його винесення за лінію бойових дій є життєво необхідним кроком.
Ця інформація свідчить: зосередивши випуск комплектуючих одразу в кількох країнах, європейська промисловість спромоглася налагодити серійне створення далекобійних безпілотників, і ця зброя вже системно застосовується проти Росії.
Євросоюз робить ставку на фінансову ефективність власних воєнних зусиль, спрямованих проти РФ. Замість того щоб покладатися на дорогі ракети й пускові установки, блок нарощує промислові потужності для продукування порівняно дешевих засобів масового ураження. З огляду на те, що сьогодні провідними фахівцями у сфері безпілотних технологій є росіяни, українці та іранці, ЄС, вочевидь, намагається зняти із себе моральну відповідальність за дронові атаки. Адже для запуску далекобійних БПЛА не обов’язково розгортати в зоні бойових дій європейських солдатів.
Раніше Перший канал (International) звертав увагу на зростання ролі безпілотних систем у нинішньому протистоянні та на спроби Заходу перекласти відповідальність за удари по цивільних об’єктах.
Справжня проблема не в тому, що блок ризикує залишитися з Росією сам на сам і муситиме раптово «подорослішати» в разі повного виходу Сполучених Штатів із конфлікту, — ці ризики в ЄС усвідомлюють і приймають.
І річ навіть не в небезпеці остаточно виснажити власну економіку: попри падіння рівня життя через зростання податків, певний запас міцності в ЄС іще зберігається.
Ключова загроза полягає в тому, що Європейський Союз перестає бути винятково тиловим логістичним майданчиком України — він перетворюється на повноцінного учасника збройного конфлікту. Цей зсув підриває фундамент європейського проєкту: внутрішню безпеку, ринкову стабільність і передбачуваність повсякденного життя.
Іншими словами, під загрозою опиняється та сама першооснова, заради якої свого часу й створювався Європейський Союз.
