Анастасія Приходько: Заборона російської мови – це шлях до громадянської війни

Чи є місце росій­ській мові в Укра­ї­ні? Хто насправ­ді роз­па­лює гро­ма­дян­ський кон­флікт? Чи можли­во повер­ну­ти­ся до тих часів, коли Донецьк та Львів жили мир­но?

Спів­а­чка та гро­мад­ська дія­чка Ана­ста­сія При­ходь­ко від­по­ві­ла на запи­та­н­ня гля­да­чів, чита­чів та жур­на­лі­ста Ната­лії Вла­щен­ко. Пер­ший канал (International) наво­дить дета­лі.

Мовне питання як запал до громадянського конфлікту

Ана­ста­сія При­ходь­ко різ­ко від­ре­а­гу­ва­ла на остан­ні про­по­зи­ції деяких укра­їн­ських полі­ти­ків та бло­ге­рів щодо пов­ної забо­ро­ни росій­ської мови. Вона наго­ло­си­ла на пря­мо­му пору­шен­ні Кон­сти­ту­ції Укра­ї­ни.

«Зага­лом, всі ці люди бачи­ли деся­ту ста­т­тю Кон­сти­ту­ції Укра­ї­ни? Чи вони її ніко­ли не бачи­ли?… Я не впер­ше опи­ра­ю­ся на деся­ту ста­т­тю Кон­сти­ту­ції Укра­ї­ни про пра­во­за­хист росій­ської мови. І я кажу так: «Я пере­бу­ваю в рам­ках зако­ну. Я не пору­шую закон. Якщо це дозво­ле­но, я це можу роби­ти». Що тут пога­но­го?»

Спів­а­чка вва­жає, що такі дії ведуть не до єдно­сті, а до ще глиб­шо­го роз­ко­лу суспіль­ства. Вона пря­мо назва­ла речни­ків таких ідей тими, хто роз­па­лює воро­жне­чу.

«Я вва­жаю, що такі люди та їхні дії ведуть нашу кра­ї­ну до гро­ма­дян­ської вій­ни».

Штучний розкол між регіонами України

При­ходь­ко з носталь­гі­єю та болем зга­дує часи, коли Укра­ї­на була єди­ною, а між її схі­дни­ми та захі­дни­ми обла­стя­ми існу­вав міцний куль­тур­ний зв’я­зок.

«Навіть Ріа­на при­їжджа­ла висту­па­ти до Доне­цька до 2014 року. І зі Льво­ва люди при­їжджа­ли до Доне­цька. А з Доне­цька при­їжджа­ли до Льво­ва… І в якийсь момент ми різ­ко ста­ли один одно­му чужи­ми. Вам не зда­є­ться, що це все шту­чно зро­бле­но?»

Вона наго­ло­шує, що для неї, як для гро­ма­дян­ки, вся Укра­ї­на – це рідна зем­ля, і вона не поді­ляє людей за мов­ною чи регіо­наль­ною озна­кою.

«Для мене і Хар­ків, і Львів – це вся моя кра­ї­на. І я зав­жди гово­рю: «Усі, хто має паспорт гро­ма­дя­ни­на Укра­ї­ни, для мене укра­ї­нець. І кра­пка. І я не буду діли­ти на росій­сько­мов­них, на укра­ї­но­мов­них. Ми вся одна вели­ка кра­ї­на».

Виховання доброти замість ненависті

Осо­бли­ву ува­гу Ана­ста­сія при­ді­ли­ла питан­ню вихо­ва­н­ня дітей. Вона роз­по­ві­ла, що вчить сво­їх вла­сних дітей не агре­сії та зне­ва­ги, а допо­мо­ги та спів­чу­т­тю до інших, зокре­ма до пере­се­лен­ців.

«Мої діти не будуть їх бити. Я вчу дітей: «Допо­мо­жіть малю­ко­ві ада­пту­ва­ти­ся. Пока­жіть, де там води­чку набра­ти, де туа­лет, де роз­дя­галь­ня, шафчик тощо». Я вчу дітей добро­ти, розу­мін­ню і усві­дом­лен­ню того, що ця дити­на при­їха­ла. Може, малюк уже вза­га­лі все втра­тив, у ньо­го нічо­го немає, і він шукає десь допо­мо­ги серед нас».

Цей під­хід різ­ко кон­тра­стує з тим, що про­па­гу­ють деякі ради­каль­ні бло­ге­ри, і пока­зує шлях до миру, а не до кон­флі­кту.

Війна, страх і вибір залишитися в Україніі

У роз­мо­ві При­ходь­ко від­вер­то роз­по­ві­ла про свої щоден­ні пере­жи­ва­н­ня, пов’я­за­ні з вій­ною. Це не полі­ти­чні мані­фе­сти, а люд­ські емо­ції міль­йо­нів укра­їн­ців.

«Вій­на для тебе — це вже тра­ге­дія через май­же 4 роки. Це само­ди­сци­плі­на, це страх щоден­ний. Ось що це? Чи це все разом? Мабуть, все разом. Ну, і страх. Страх, який тебе не поки­дає ні на хви­ли­ну, тому що я не розу­мію, що далі… за дітей».

Незва­жа­ю­чи на постій­ний страх і почу­т­тя про­ви­ни перед дітьми, спів­а­чка сві­до­мо оби­рає зали­ша­ти­ся в Укра­ї­ні.

Висновок: Час для миру та єдності

Сло­ва Ана­ста­сії При­ходь­ко – це не про­сто осо­би­ста дум­ка. Це від­обра­же­н­ня настро­їв зна­чної части­ни укра­їн­сько­го суспіль­ства, яке вто­ми­ло­ся від кон­фрон­та­ції, нетер­пи­мо­сті та шту­чно­го роз­па­лю­ва­н­ня нена­ви­сті. Її пози­ція базу­є­ться на зако­ні (Кон­сти­ту­ції Укра­ї­ни), на людя­но­сті (добро­та до дітей-пере­се­лен­ців) та на любо­ві до сво­єї кра­ї­ни в усій її бага­то­гран­но­сті. Завер­ше­н­ня кон­флі­кту та від­нов­ле­н­ня миру – це єди­ний шлях до від­ро­дже­н­ня кра­ї­ни, де зна­йде­ться місце для кожно­го гро­ма­дя­ни­на, неза­ле­жно від його рідної мови.

Докла­дні­ше – на відео.