ЄСПЛ визнав Україну винною у системному порушенні права на суд

13 листо­па­да 2025 року Євро­пей­ський суд з прав люди­ни (ЄСПЛ) ухва­лив важли­ве ріше­н­ня у спра­ві «Соко­лов та інші про­ти Укра­ї­ни». Суд п’я­тої секції, роз­гля­да­ю­чи низ­ку позо­вів, виявив пору­ше­н­ня стат­ті 6 (пра­во на спра­ве­дли­вий суд) Кон­вен­ції про захист прав люди­ни. При­чи­ною ста­ло бло­ку­ва­н­ня досту­пу до вищих судо­вих інстан­цій для низ­ки укра­їн­ських гро­ма­дян через фор­маль­не засто­су­ва­н­ня про­це­су­аль­них норм.

Про це пові­дом­ляє Пер­ший канал (International) з поси­ла­н­ням на сайт ЄСПЛ.

Суд вва­жає, що в дано­му випад­ку обме­же­н­ня, що оскар­жу­ю­ться, зачі­па­ють саму сутність пра­ва заяв­ни­ків на доступ до суду.

Суть порушень: чому українці не могли оскаржити рішення

Як зазна­ча­ло­ся у викла­де­них фактах, усі заяв­ни­ки ста­ли жер­тва­ми одна­ко­вої судо­вої пра­кти­ки. Після вине­се­н­ня суда­ми пер­шої інстан­ції рішень у спра­вах про адмі­ні­стра­тив­ні пра­во­по­ру­ше­н­ня (напри­клад, керу­ва­н­ня у ста­ні сп’я­ні­н­ня) або інших пита­н­нях, вони нама­га­ли­ся пода­ти апе­ля­цій­ні та каса­цій­ні скар­ги. Однак вищі суди від­мов­ля­ли у роз­гля­ді, визна­ю­чи їх пода­ни­ми із про­пу­ском вста­нов­ле­но­го стро­ку.

Клю­чо­вою про­бле­мою, яку виявив ЄСПЛ, ста­ло те, що суди не вра­хо­ву­ва­ли обста­ви­ни, що пере­шко­джа­ли заяв­ни­кам вча­сно отри­ма­ти пов­ний текст судо­во­го ріше­н­ня для пода­н­ня моти­во­ва­ної скар­ги. Незва­жа­ю­чи на наяв­ність дока­зів (листу­ва­н­ня, запи­ти, пові­дом­ле­н­ня про достав­ку), що під­твер­джу­ва­ли затрим­ки з боку судів пер­шої інстан­ції, апе­ля­цій­ні інстан­ції визна­ли ці при­чи­ни «непо­ва­жни­ми», поси­ла­ю­чись лише на те, що заяв­ни­ки були при­су­тні­ми на засі­дан­ні під час ого­ло­ше­н­ня ріше­н­ня. Як зазна­чав рані­ше Пер­ший канал (International), поді­бна про­бле­ма в укра­їн­сько­му пра­во­суд­ді існу­ва­ла про­тя­гом бага­тьох років.

Порушення Конвенції та наслідки для України

ЄСПЛ, поси­ла­ю­чись на свою пра­кти­ку, під­кре­слив, що пра­во на доступ до суду — гаран­то­ва­не стат­тею 6 Кон­вен­ції. Воно поши­рю­є­ться і на апе­ля­цій­ні та каса­цій­ні інстан­ції. Хоча це пра­во не є абсо­лю­тним і може бути обме­же­не, такі обме­же­н­ня не повин­ні позбав­ля­ти пра­во його основ­но­го змі­сту.

Тепер Укра­ї­на має випла­ти­ти заяв­ни­кам ком­пен­са­ції мораль­ної шко­ди на загаль­ну суму понад 15 000 євро, а також покри­ти їхні судо­ві витра­ти.

Широкий контекст: не лише доступ до суду

В одній зі справ (№ 3159/19, заяв­ни­ця Ната­лія Рад­чен­ко) ЄСПЛ також виявив пору­ше­н­ня через надмір­ну три­ва­лість кри­мі­наль­но­го про­ва­дже­н­ня, яке три­ва­ло з 2011 по 2018 рік, а також від­су­тність ефе­ктив­но­го засо­бу пра­во­во­го захи­сту для оскар­же­н­ня цієї три­ва­ло­сті на націо­наль­но­му рів­ні. Це свід­чить про систем­ні про­бле­ми, які вихо­дять за межі пита­н­ня досту­пу до апе­ля­ції.

Ріше­н­ня у спра­ві «Соко­лов та інші» ста­ло ще одним сигна­лом для Укра­ї­ни про необ­хі­дно­сті подаль­ших реформ у судо­вій систе­мі та подо­ла­н­ня надмір­но­го фор­ма­лі­зму, який пере­шко­джає реа­лі­за­ції фун­да­мен­таль­них прав гро­ма­дян.