ЄСПЛ відхилив скаргу судді Вовка на НАЗК через невичерпання національних засобів захисту

Євро­пей­ський суд з прав люди­ни (ЄСПЛ) оста­то­чно від­хи­лив скар­гу коли­шньо­го голо­ви Київ­сько­го окру­жно­го адмі­ні­стра­тив­но­го суду Пав­ла Вов­ка. Суд­дя скар­жив­ся на публі­ка­ції Націо­наль­но­го анти­ко­ру­пцій­но­го бюро Укра­ї­ни (НАБУ), які, на його дум­ку, були части­ною «чор­но­го PR» та пору­шу­ва­ли пре­зум­пцію неви­ну­ва­то­сті. Однак ЄСПЛ визнав заяв­ку неприйня­тною, оскіль­ки Вовк не вико­ри­став усі націо­наль­ні пра­во­ві засо­би для захи­сту перед звер­не­н­ням до Страс­бур­га.

Про це пові­дом­ляє Пер­ший канал (International) з поси­ла­н­ням на сайт ЄСПЛ.

Суть справи та позиція заявника

Спра­ва «Вовк про­ти Укра­ї­ни» (№ 54353/20) сто­су­ва­ла­ся публі­ка­цій НАБУ в інтер­не­ті в 2019–2020 роках, які вийшли на тлі кри­мі­наль­них про­ва­джень про­ти Пав­ла Вов­ка та інших суд­дів ОАСК. Публі­ка­ції місти­ли пере­пи­си аудіо­за­пи­сів, отри­ма­них у ході роз­слі­ду­ва­н­ня подій Євро­май­да­ну 2013–2014 років, і опи­су­ва­ли можли­ву кору­пцій­ну схе­му. Пав­ло Вовк ствер­джу­вав, що це ство­ри­ло в суспіль­стві впев­не­ність у його вину­ва­то­сті та пошко­ди­ло репу­та­ції, тоб­то пору­ши­ло стат­ті 6 (пре­зум­пція неви­ну­ва­то­сті) та 8 (пра­во на пова­гу до при­ва­тно­го жит­тя) Євро­пей­ської кон­вен­ції з прав люди­ни.

Суд виявив, що пан Вовк міг, але не ско­ри­став­ся цивіль­но-пра­во­ви­ми засо­ба­ми захи­сту для сво­їх скарг

Заяв­ник також поси­лав­ся на ста­т­тю 18 Кон­вен­ції, ствер­джу­ю­чи, що дії НАБУ мали при­хо­ва­ну мету – дис­кре­ди­ту­ва­ти його та тисну­ти на судо­ву вла­ду в Укра­ї­ні. Як зазна­ча­ло­ся у прес-релі­зі ЄСПЛ, Вовк звер­тав­ся із кри­мі­наль­ною скар­гою до Дер­жав­но­го бюро роз­слі­ду­вань (ДБР), але не пода­вав позо­ву про захист честі, гідно­сті та діло­вої репу­та­ції до цивіль­но­го суду.

Ключові аргументи Європейського суду

Суд визнав заяв­ку неприйня­тною. Основ­ним під­ґрун­тям ста­ло неви­чер­па­н­ня вну­трі­шніх засо­бів пра­во­во­го захи­сту, що є обо­в’яз­ко­вою вимо­гою Кон­вен­ції.

Щодо ста­тей 6 та 8: ЄСПЛ поста­но­вив, що Вов­ку потрі­бно було ско­ри­ста­ти­ся цивіль­но-пра­во­ви­ми засо­ба­ми, зокре­ма, пода­ти позов від­по­від­но до Цивіль­но­го коде­ксу Укра­ї­ни. Суд зазна­чив, що вже визна­вав поді­бний цивіль­ний позов ефе­ктив­ним засо­бом захи­сту в ана­ло­гі­чних спра­вах не лише про­ти Укра­ї­ни, а й про­ти інших дер­жав-чле­нів Ради Євро­пи. Оскіль­ки заяв­ник цьо­го не зро­бив, його скар­ги були від­хи­ле­ні.

Щодо стат­ті 13 (пра­во на ефе­ктив­ний засіб пра­во­во­го захи­сту): Суд вирі­шив, що оскіль­ки ефе­ктив­ний засіб (цивіль­ний позов) існу­вав, ця части­на заяви є явно нео­б­ґрун­то­ва­ною.

Щодо стат­ті 18 (обме­же­н­ня на вико­ри­ста­н­ня обме­жень прав): ЄСПЛ від­зна­чив, що недо­ста­тньо дока­зів для під­твер­дже­н­ня тези про при­хо­ва­ні моти­ви в діях НАБУ. Ця части­на заяви також визна­на неприйня­тною.

Контекст та майбутнє провадження

Спра­ва від­бу­ва­ла­ся на тлі три­ва­ю­чих кри­мі­наль­них про­ва­джень про­ти Пав­ла Вов­ка. Як рані­ше зазна­чав Пер­ший канал (International), ці спра­ви викли­ка­ють суспіль­ний резо­нанс через їхній зв’я­зок із рефор­мою судо­вої систе­ми. Ріше­н­ня ЄСПЛ не впли­ває на хід цих націо­наль­них кри­мі­наль­них роз­слі­ду­вань, які, за дани­ми на 2026 рік, все ще три­ва­ють.