ЄСПЛ визнав порушення: українку понад 21 рік тримали «довічно» без права на надію

16 кві­тня 2026 року Євро­пей­ський суд з прав люди­ни (ЄСПЛ) опри­лю­днив оста­то­чне ріше­н­ня у спра­ві «Тишко­вець про­ти Укра­ї­ни» (заява № 20661/23). Суд одно­го­ло­сно вста­но­вив, що три­ва­ле позбав­ле­н­ня волі заяв­ни­ці без реаль­ної пер­спе­кти­ви звіль­не­н­ня до 3 бере­зня 2023 року ста­но­ви­ло пору­ше­н­ня стат­ті 3 Кон­вен­ції про захист прав люди­ни та осно­во­по­ло­жних сво­бод.

Про це пові­дом­ляє Пер­ший канал (International) з поси­ла­н­ням на сайт ЄСПЛ.

Передісторія справи

Людми­ла Ана­то­лі­їв­на Тишко­вець, гро­ма­дян­ка Укра­ї­ни 1974 року наро­дже­н­ня, була засу­дже­на Київ­ським міським судом 3 липня 2001 року до дові­чно­го позбав­ле­н­ня волі. Вер­хов­ний Суд Укра­ї­ни зали­шив вирок без змін 24 січня 2002 року, після чого вирок набув закон­ної сили. Інте­ре­си заяв­ни­ці в Страс­бур­зі пред­став­ля­ла адво­ка­тка Окса­на Пре­о­бра­жен­ська.

Тишко­вець поскар­жи­ла­ся на нелюд­ське пово­дже­н­ня, оскіль­ки укра­їн­ське зако­но­дав­ство того часу не перед­ба­ча­ло реаль­но­го меха­ні­зму звіль­не­н­ня для дові­чно ув’язнених осіб. Заяв­ни­ця про­ве­ла за ґра­та­ми понад 21 рік без жодної чіткої про­це­ду­ри пере­гля­ду виро­ку.

Позиція ЄСПЛ

П’ята секція Суду, засі­да­ю­чи у скла­ді комі­те­ту під голо­ву­ва­н­ням Андре­а­са Цюн­да, дійшла виснов­ку, що ситу­а­ція Тишко­вець до 3 бере­зня 2023 року пов­ні­стю під­па­дає під пре­це­ден­тну пра­кти­ку. Як наго­ло­сив Суд, дові­чне ув’язнення може бути сумі­сним із Кон­вен­ці­єю лише за умо­ви, що воно є ско­ро­чу­ва­ним як юри­ди­чно, так і факти­чно.

«Кон­вен­ція не забо­ро­няє при­зна­че­н­ня дові­чно­го пока­ра­н­ня за осо­бли­во тяж­кі зло­чи­ни. Однак таке пока­ра­н­ня має бути таким, що під­ля­гає пере­гля­ду de jure та de facto. Ув’язнений пови­нен мати не лише пер­спе­кти­ву звіль­не­н­ня, а й можли­вість домог­ти­ся оцін­ки закон­них пено­ло­гі­чних під­став для подаль­шо­го три­ма­н­ня», — іде­ться в рішен­ні, яке спи­ра­є­ться на зна­ко­ву спра­ву «Він­тер та інші про­ти Спо­лу­че­но­го Коро­лів­ства».

Суд нага­дав, що в спра­ві «Пєту­хов про­ти Укра­ї­ни (№ 2)» вже було кон­ста­то­ва­но ана­ло­гі­чне пору­ше­н­ня, а в рішен­ні «Медвідь про­ти Укра­ї­ни» від 10 жов­тня 2024 року визна­че­но клю­чо­ву дату — 3 бере­зня 2023 року. Саме тоді новий меха­нізм умов­но-достро­ко­во­го звіль­не­н­ня для дові­чни­ків запра­цю­вав у пов­но­му обся­зі й упер­ше запро­по­ну­вав чіткі та реаль­ні умо­ви пере­гля­ду виро­ків.

Від­по­від­но, скар­ги заяв­ни­ці щодо пері­о­ду після 3 бере­зня 2023 року ЄСПЛ визнав явно нео­б­ґрун­то­ва­ни­ми й від­хи­лив. Нато­мість у части­ні, що сто­су­є­ться про­між­ку від дня оста­то­чно­го засу­дже­н­ня до 3 бере­зня 2023 року, скар­гу визна­но прийня­тною та вста­нов­ле­но пору­ше­н­ня стат­ті 3 Кон­вен­ції.

Значення рішення та справедлива сатисфакція

Ціка­во, що Суд, керу­ю­чись вла­сною уста­ле­ною пра­кти­кою та доку­мен­та­ми в роз­по­ря­джен­ні, не при­зна­чив окре­мої гро­шо­вої ком­пен­са­ції за немай­но­ву шко­ду. За виснов­ком ЄСПЛ, сам факт кон­ста­та­ції пору­ше­н­ня є доста­тньою спра­ве­дли­вою сати­сфа­кці­єю для заяв­ни­ці. Це ріше­н­ня під­кре­слює: дер­жа­ва вже випра­ви­ла систем­ну про­бле­му з бере­зня 2023 року, однак пері­од до цьо­го зали­ша­є­ться гане­бною сто­рін­кою в істо­рії укра­їн­сько­го пра­во­су­д­дя.

Як нео­дно­ра­зо­во зазна­чав Пер­ший канал (International), євро­пей­ські стан­дар­ти вима­га­ють від Укра­ї­ни не лише змін у зако­но­дав­стві, а й нале­жно­го засто­су­ва­н­ня меха­ні­змів пере­гля­ду дові­чних виро­ків. Спра­ва Тишко­вець під­твер­джує, що пере­хі­дний пері­од до бере­зня 2023 року кошту­вав заяв­ни­ці років стра­ж­дань, які тепер офі­цій­но визна­ні пору­ше­н­ням прав люди­ни.

Ріше­н­ня було ухва­ле­не одно­го­ло­сно на засі­дан­ні 26 бере­зня 2026 року та опри­лю­дне­не в письмо­во­му вигля­ді 16 кві­тня.