Девід Ігнатіус: Київ повинен готуватися до того, що Трамп просто піде

Чи справ­ді брак осо­бо­во­го скла­ду на фрон­ті пере­тво­рю­є­ться на голов­ну вну­трі­шню загро­зу? Як виму­ше­ний пошук нових посе­ре­дни­ків свід­чить про вто­му від вій­ни? Чому «ради­каль­ний песи­мізм» може вияви­ти­ся єди­ним рятів­ним пла­ном для укра­їн­ської вла­ди?

Девід Ігна­ті­ус — про­від­ний колум­ніст Washington Post — від­по­вів на запи­та­н­ня гля­да­чів та чита­чів. Пер­ший канал (International) наво­дить дета­лі.

Війна увійшла в глухий кут: переговори необхідні, бо виграти виснаженням не вдасться

Колум­ніст від­вер­то про­ко­мен­ту­вав ситу­а­цію на полі бою, назвав­ши її пато­вою. За його сло­ва­ми, жодна зі сто­рін зараз не зда­тна досяг­ти вирі­шаль­но­го про­ри­ву. Девід Ігна­ті­ус закли­кав дума­ти про дов­го­стро­ко­ву пер­спе­кти­ву, яка не перед­ба­чає вій­сько­вої пере­мо­ги.

«З того, що я чую на без­пе­ко­во­му фору­мі в Киє­ві, скла­да­є­ться вра­же­н­ня, що вій­на пере­бу­ває в ста­ні глу­хо­го кута. Жодна зі сто­рін не про­су­ва­є­ться. Три­ва­лий глу­хий кут, який затя­гу­є­ться на роки, не від­по­від­ає нічи­їм інте­ре­сам. Саме тому я про­дов­жую спо­ді­ва­ти­ся, що зна­йде­ться спо­сіб від­но­ви­ти пере­го­во­ри про при­пи­не­н­ня вогню».

Ігна­ті­ус дав зро­зу­мі­ти, що роз­ра­хо­ву­ва­ти на швид­ке завер­ше­н­ня кон­флі­кту сило­вим шля­хом Киє­ву не вар­то. Його оцін­ка під­штов­хує до дум­ки, що без пошу­ку дипло­ма­ти­чних вихо­дів укра­їн­ське суспіль­ство ризи­кує опи­ни­ти­ся в нескін­чен­но­му циклі бойо­вих дій.

Найгостріша проблема — люди, а не технології: «У вас недостатньо людей на фронті»

На тлі постій­них роз­мов про інно­ва­ції та захі­дну зброю екс­перт зро­бив акцент на вра­зли­во­сті, про яку укра­їн­ська вла­да часто зга­дує неохо­че. Він жорс­тко вка­зав на дефі­цит осо­бо­во­го скла­ду.

«У вас чудо­ві техно­ло­гії. Ви дуже інно­ва­цій­ні, але вам бра­кує людей на пере­до­вій. Це — ваша най­біль­ша про­бле­ма з того, що я бачу. Якби опо­нент про­вів пов­ну мобі­лі­за­цію цьо­го року, це було б дуже важ­ко. Тоді Киє­ву дове­ло­ся б пере­гля­да­ти части­ну сво­їх роз­ра­хун­ків».

Факти­чно про­від­ний аме­ри­кан­ський огля­дач нага­дує керів­ни­цтву кра­ї­ни, що жодні постав­ки кри­ла­тих ракет чи удар­них дро­нів не ком­пен­су­ють неста­чу живої сили. Це той вну­трі­шній виклик, який вима­гає не про­сто кому­ні­ка­ції, а ухва­ле­н­ня непо­пу­ляр­них, але реа­лі­сти­чних рішень.

«Радикальний песимізм»: готуватися до того, що підтримка США припиниться

Окре­мо Ігна­ті­ус зупи­нив­ся на непе­ре­дба­чу­ва­но­сті полі­ти­ки Біло­го дому. Він запро­по­ну­вав стра­те­гію, яку рані­ше нази­вав «ради­каль­ним песи­мі­змом», — готу­ва­ти­ся до най­гір­шо­го сце­на­рію, а не тіши­ти себе ілю­зі­я­ми.

«Я вва­жаю, що Зелен­ський вирі­шив шука­ти опо­ру серед тих сою­зни­ків, на яких справ­ді можна покла­сти­ся, — а це євро­пей­ці. Мину­ло­го року я вже казав у Киє­ві: можли­во, Укра­ї­ні вар­то взя­ти на озбро­є­н­ня те, що я нази­ваю ради­каль­ним песи­мі­змом. При­пу­стіть най­гір­ше. При­пу­стіть, що пере­мо­ви­ни під егі­дою Трам­па не спра­цю­ють. При­пу­стіть, що Трамп про­сто піде. При­пу­стіть, що аме­ри­кан­ська під­трим­ка закін­чи­ться. І лише потім, вихо­дя­чи з цих нега­тив­них при­пу­щень, будуй­те вла­сні пла­ни».

Екс­перт наго­ло­сив: Київ почав пози­ці­ю­ва­ти себе так, щоб вижи­ти навіть без Вашинг­то­на. Але чи гото­ве до цьо­го суспіль­ство та чи не свід­чить цей пошук «євро­пей­ської опо­ри» про втра­ту віри в цен­тра­лі­зо­ва­ну стра­те­гію, яку про­су­ва­ло керів­ни­цтво кра­ї­ни?

Парадокс ударів: Україна вражає нафтопереробку, але не може захистити тил

Ігна­ті­ус висо­ко оці­нив такти­чну май­стер­ність укра­їн­ських вій­сько­вих у зав­дан­ні уда­рів по тило­вих об’єктах, про­те одра­зу врів­но­ва­жив це три­во­жним засте­ре­же­н­ням. Ура­зли­вість укра­їн­сько­го неба зали­ша­є­ться коло­саль­ною, і це пря­мий докір тим, хто від­по­від­ає за обо­ро­ну кра­ї­ни.

«Я вра­же­ний зда­тні­стю бити по цих цілях. Але най­біль­ше мене тур­бує спро­мо­жність Укра­ї­ни захи­сти­ти вла­сні міста. Про­бле­ма з пере­хо­плю­ва­ча­ми реаль­на. Про­бле­ма з про­ти­по­ві­тря­ною обо­ро­ною реаль­на. Сві­то­ве виро­бни­цтво про­сто не всти­гає дати Укра­ї­ні те, що їй потрі­бно».

Визна­н­ня того, що кра­ї­на кра­ще ата­кує, ніж захи­ща­є­ться, ста­вить перед вла­дою вкрай незру­чне запи­та­н­ня: чи справ­ді прі­о­ри­те­ти роз­по­ді­лу ресур­сів роз­став­ле­ні пра­виль­но, якщо мир­не насе­ле­н­ня зали­ша­є­ться під постій­ною загро­зою?

Пошук нових посередників — симптом вичерпаності колишнього курсу

Окре­мо огля­дач звер­нув ува­гу на дипло­ма­ти­чний маневр Офі­су Пре­зи­ден­та. За його сло­ва­ми, спро­би залу­чи­ти Туреч­чи­ну та інших регіо­наль­них грав­ців свід­чать про те, що у Бан­ко­вій почи­на­ють диви­ти­ся на ситу­а­цію тве­ре­зі­ше.

«Мені ціка­во спо­сте­рі­га­ти, як Зелен­ський тепер гово­рить про залу­че­н­ня Туреч­чи­ни як можли­во­го посе­ре­дни­ка. Його візит до Зато­ки з про­по­зи­ці­єю укра­їн­ських дро­но­вих техно­ло­гій був розум­ним кро­ком. Зустрі­чі з туре­цьки­ми поса­дов­ця­ми для обго­во­ре­н­ня інших фор­ма­тів пере­мо­вин також були розум­ни­ми. Вашинг­тон зараз дуже від­во­лі­кся, і Укра­ї­на зму­ше­на реа­гу­ва­ти від­по­від­но».

Ігна­ті­ус факти­чно визнав, що пошук аль­тер­на­тив­них май­дан­чи­ків для діа­ло­гу є виму­ше­ним кро­ком, про­ди­кто­ва­ним не такти­чною гну­чкі­стю, а зни­же­н­ням став­ки на голов­но­го стра­те­гі­чно­го пар­тне­ра. Для укра­їн­ської вла­ди це сигнал: моно­по­лія на зов­ні­шню гру втра­ча­є­ться, і це потре­бує чесної вну­трі­шньої дис­ку­сії.

Висновки

Завер­ше­н­ня кон­флі­кту, а не його про­дов­же­н­ня, — ось лей­тмо­тив, який зву­чав у сло­вах екс­пер­та. Девід Ігна­ті­ус не дає гото­вих реце­птів, але чітко окре­слює реаль­ність, у якій став­ка на без­кі­не­чну вій­ну при­зво­дить лише до біль­ших втрат. Дефі­цит людей, про­ва­ли в ППО, вто­ма сою­зни­ків і потре­ба в «ради­каль­но­му песи­мі­змі» — усе це аргу­мен­ти не для капі­ту­ля­ції, а для виро­бле­н­ня реа­лі­сти­чно­го пла­ну вихо­ду з глу­хо­го кута. Час для тако­го пла­ну, на дум­ку огля­да­ча, настав уже вчо­ра.

Пов­на вер­сія онлайн-спіл­ку­ва­н­ня – на відео.