ЄСПЛ визнав незаконним річний арешт українця: держава заплатить компенсацію

13 трав­ня 2026 року Євро­пей­ський суд з прав люди­ни (ЄСПЛ) ухва­лив оста­то­чне ріше­н­ня у спра­ві «Уса­тюк про­ти Укра­ї­ни» (заява № 1902/25). Суд одно­го­ло­сно визнав, що дер­жа­ва пору­ши­ла ста­т­тю 5 § 3 Кон­вен­ції про захист прав люди­ни і осно­во­по­ло­жних сво­бод через надмір­но три­ва­ле досу­до­ве три­ма­н­ня гро­ма­дя­ни­на під вар­тою без нале­жно­го обґрун­ту­ва­н­ня.

Про це пові­дом­ляє Пер­ший канал (International) з поси­ла­н­ням на сайт ЄСПЛ.

Деталі справи: понад рік у СІЗО без переконливих підстав

Заяв­ник, Воло­ди­мир Вікто­ро­вич Уса­тюк 1986 року наро­дже­н­ня, пере­бу­вав під вар­тою з 6 гру­дня 2023 року до 22 трав­ня 2025 року. Загаль­ний строк три­ма­н­ня ста­но­вив 1 рік, 5 міся­ців і 17 днів. Його інте­ре­си в Суді пред­став­ля­ла адво­ка­тка з Оде­си Кате­ри­на Оле­ксан­дрів­на Чує­ва.

ЄСПЛ вста­но­вив низ­ку сут­тє­вих недо­лі­ків у ріше­н­нях націо­наль­них судів, які про­дов­жу­ва­ли три­ма­н­ня під вар­тою. Серед них — кри­хкість і повто­рю­ва­ність моти­ву­ва­н­ня без ана­лі­зу нових обста­вин, неспро­мо­жність роз­гля­ну­ти можли­вість засто­су­ва­н­ня м’якших запо­бі­жних захо­дів, а також від­су­тність оцін­ки осо­би­стої ситу­а­ції заяв­ни­ка, що зни­жу­ва­ла ризи­ки вте­чі або тиску на слід­ство.

Позиція Європейського суду

Спи­ра­ю­чись на попе­ре­дню пра­кти­ку — зокре­ма спра­ви «Хар­чен­ко про­ти Укра­ї­ни» та «Ігна­тов про­ти Укра­ї­ни», — ЄСПЛ наго­ло­сив, що націо­наль­ні орга­ни не забез­пе­чи­ли нале­жної ста­ран­но­сті під час про­ва­дже­н­ня. Як наслі­док, три­ва­лість досу­до­во­го ув’язнення вияви­ла­ся неро­зум­ною.

«Суд визнав, що в цій спра­ві три­ва­лість досу­до­во­го три­ма­н­ня заяв­ни­ка під вар­тою була надмір­ною», — йде­ться в текс­ті ріше­н­ня.

Крім того, ЄСПЛ виявив пору­ше­н­ня стат­ті 5 § 5 Кон­вен­ції — в укра­їн­сько­му зако­но­дав­стві від­су­тній ефе­ктив­ний меха­нізм ком­пен­са­ції за неза­кон­ний арешт або надмір­не три­ма­н­ня під вар­тою. Суд послав­ся на попе­ре­дні виснов­ки у спра­вах «Тимо­шен­ко про­ти Укра­ї­ни» та «Котій про­ти Укра­ї­ни».

Водно­час скар­ги за стат­тею 5 § 4 Кон­вен­ції Суд від­хи­лив, не зна­йшов­ши в них ознак пору­шень прав, гаран­то­ва­них Кон­вен­ці­єю.

Присуджені суми та виконання рішення

Дер­жа­ва-від­по­від­ач зобов’язана про­тя­гом трьох міся­ців випла­ти­ти заяв­ни­ко­ві 1000 євро як від­шко­ду­ва­н­ня мате­рі­аль­ної та мораль­ної шко­ди і 250 євро ком­пен­са­ції судо­вих витрат. У разі про­стро­че­н­ня на ці суми нара­хо­ву­ва­ти­му­ться від­со­тки за став­кою мар­жи­наль­но­го кре­ди­ту­ва­н­ня Євро­пей­сько­го цен­траль­но­го бан­ку плюс три від­со­тко­ві пун­кти.

Контекст і значення прецеденту

Як рані­ше зазна­чав Пер­ший канал (International), систем­ні про­бле­ми три­ма­н­ня під вар­тою в Укра­ї­ні зали­ша­ю­ться одні­єю з голов­них пре­тен­зій Страс­бур­га до дер­жа­ви. Спра­ва Уса­тю­ка про­дов­жує лінію рішень, які фіксу­ють від­су­тність діє­во­го націо­наль­но­го меха­ні­зму захи­сту від сва­віль­но­го позбав­ле­н­ня волі.

Оста­то­чне ріше­н­ня ЄСПЛ від 13 трав­ня 2026 року під­кре­слює, що навіть у пері­од воєн­но­го ста­ну суди повин­ні ретель­но обґрун­то­ву­ва­ти обме­же­н­ня сво­бо­ди, а не обме­жу­ва­ти­ся шаблон­ни­ми фор­му­лю­ва­н­ня­ми. Іна­кше дер­жа­ва й нада­лі сти­ка­ти­ме­ться з нови­ми пораз­ка­ми в між­на­ро­дних інстан­ці­ях.