Без суду та санкції прокурора: ЄСПЛ засудив Україну через незаконне ув’язнення недієздатного чоловіка в інтернаті

5 бере­зня 2026 року Євро­пей­ський суд з прав люди­ни (ЄСПЛ) опри­лю­днив резо­нан­сне ріше­н­ня у спра­ві «Кага­нов­ський про­ти Укра­ї­ни (№ 2)» (заява № 5694/19). Суд одно­го­ло­сно визнав, що Укра­ї­на пору­ши­ла одра­зу три стат­ті Кон­вен­ції через неза­кон­не утри­ма­н­ня Воло­ди­ми­ра Кага­нов­сько­го в Київ­сько­му пси­хо­нев­ро­ло­гі­чно­му інтер­на­ті (КПНІ). Клю­чо­ва про­бле­ма, на яку вка­зав ЄСПЛ, — від­су­тність у націо­наль­но­му зако­но­дав­стві меха­ні­зму судо­во­го кон­тро­лю за помі­ще­н­ням неді­є­зда­тних осіб до інтер­на­тів, що факти­чно дозво­ляє позбав­ля­ти їх волі без ріше­н­ня суду.

Про це пові­дом­ляє Пер­ший канал (International) з поси­ла­н­ням на сайт ЄСПЛ.

Суть справи: як втрата дієздатності призвела до ізоляції

Заяв­ник, Воло­ди­мир Кага­нов­ський 1958 року наро­дже­н­ня, мав три­ва­лий пси­хі­а­три­чний анам­нез. У 2012 році суд визнав його неді­є­зда­тним. У сер­пні 2014 року на під­ста­ві заяви його опі­ку­на (бра­та) чоло­ві­ка помі­сти­ли до КПНІ. Фор­маль­но пере­бу­ва­н­ня в інтер­на­ті вва­жа­ло­ся добро­віль­ним, оскіль­ки сам паці­єнт спер­шу не запе­ре­чу­вав. Він жив у зви­чай­но­му від­ді­лен­ні, міг пере­су­ва­ти­ся тери­то­рі­єю та пері­о­ди­чно отри­му­вав дозво­ли на вихід за її межі.

Ситу­а­ція кар­ди­наль­но змі­ни­ла­ся у 2017 році, коли Кага­нов­ський, від­чув­ши покра­ще­н­ня ста­ну, вирі­шив дома­га­ти­ся понов­ле­н­ня діє­зда­тно­сті через суд. Як зазна­чав рані­ше Пер­ший канал (International) в мате­рі­а­лах про рефор­му­ва­н­ня інтер­на­тної систе­ми, саме спро­ба паці­єн­тів від­но­ви­ти свої пра­ва часто стає при­чи­ною кон­флі­ктів з адмі­ні­стра­ці­єю.

За дани­ми ЄСПЛ, при­бли­зно 1 кві­тня 2017 року керів­ни­цтво інтер­на­ту пові­до­ми­ло чоло­ві­ко­ві, що йому забо­ро­не­но зали­ша­ти тери­то­рію закла­ду. Цю забо­ро­ну іні­ці­ю­вав опі­кун, який у черв­ні та жов­тні 2017 року напи­сав офі­цій­ні листи до адмі­ні­стра­ції КПНІ з вимо­гою не випу­ска­ти підо­пі­чно­го. Опі­кун також вима­гав забо­ро­ни­ти будь-які поба­че­н­ня з від­ві­ду­ва­ча­ми, зокре­ма з адво­ка­та­ми Укра­їн­ської Гель­сін­ської спіл­ки з прав люди­ни (УГСПЛ), без його при­су­тно­сті.

«На відео, яке зафі­ксу­ва­ли пра­во­за­хи­сни­ки 16 листо­па­да 2017 року, дире­ктор інтер­на­ту під­твер­джує, що Кага­нов­сько­му забо­ро­не­но вихо­ди­ти за межі закла­ду на під­ста­ві письмо­вих вка­зі­вок опі­ку­на. Сам заяв­ник через пар­кан скар­жив­ся, що його не випу­ска­ють, та напо­ля­гав на неза­ле­жній пси­хі­а­три­чній екс­пер­ти­зі», — йде­ться в мате­рі­а­лах спра­ви.

Факти­чно забо­ро­на дія­ла до черв­ня 2018 року. Лише тоді адмі­ні­стра­ція поча­ла посту­по­во дозво­ля­ти вихо­ди спо­ча­тку три­чі на тиждень, а зго­дом — щодня на три годи­ни. У гру­дні 2019 року Воло­ди­мир Кага­нов­ський помер в інтер­на­ті, так і не доче­кав­шись понов­ле­н­ня сво­єї діє­зда­тно­сті.

Аргументи ЄСПЛ: системна проблема та «де-факто позбавлення волі»

Роз­гля­нув­ши спра­ву, ЄСПЛ від­хи­лив запе­ре­че­н­ня Уря­ду Укра­ї­ни. Суд нага­дав, що пере­бу­ва­н­ня в інтер­на­ті, навіть якщо воно почи­на­ло­ся як «добро­віль­не», може ста­ти при­му­со­вим, коли паці­єнт втра­чає сво­бо­ду пере­су­ва­н­ня та вислов­лює бажа­н­ня його зали­ши­ти.

Щодо стат­ті 5 § 1 (пра­во на сво­бо­ду): Суд визнав пері­од з 1 кві­тня 2017 року до 27 черв­ня 2018 року (за виня­тком кіль­кох днів пере­бу­ва­н­ня в поси­ле­но­му від­ді­лен­ні, які вже були пре­дме­том окре­мо­го роз­гля­ду) де-факто позбав­ле­н­ням волі. ЄСПЛ наго­ло­сив: позбав­ле­н­ня волі осо­би з пси­хі­чни­ми роз­ла­да­ми можли­ве лише за наяв­но­сті судо­во­го ріше­н­ня та нале­жних меди­чних під­став, під­твер­дже­них регу­ляр­ни­ми огля­да­ми. В Укра­ї­ні ж помі­ще­н­ня до інтер­на­ту на вимо­гу опі­ку­на не перед­ба­ча­ло жодно­го судо­во­го кон­тро­лю, що є сва­ві­л­лям.

Щодо стат­ті 5 § 4 (пра­во на судо­вий пере­гляд): ЄСПЛ кон­ста­ту­вав від­су­тність в укра­їн­сько­му зако­но­дав­стві про­це­ду­ри, за допо­мо­гою якої неді­є­зда­тна осо­ба могла б іні­ці­ю­ва­ти судо­вий роз­гляд закон­но­сті сво­го пере­бу­ва­н­ня в інтер­на­ті. На від­мі­ну від паці­єн­тів пси­хі­а­три­чних ліка­рень, які мають пра­во щоквар­та­лу звер­та­ти­ся до суду, мешкан­ці пси­хо­нев­ро­ло­гі­чних інтер­на­тів таких гаран­тій не мають. Кри­мі­наль­не про­ва­дже­н­ня, роз­по­ча­те за заявою адво­ка­тів, не при­зве­ло до понов­ле­н­ня прав Кага­нов­сько­го.

Щодо стат­ті 5 § 5 (пра­во на ком­пен­са­цію): Суд визнав пору­ше­н­ня, оскіль­ки націо­наль­не зако­но­дав­ство не перед­ба­ча­ло ефе­ктив­но­го меха­ні­зму від­шко­ду­ва­н­ня шко­ди за неза­кон­не позбав­ле­н­ня волі в інтер­на­ті за від­су­тно­сті попе­ре­дньо­го ріше­н­ня укра­їн­сько­го суду, яке б визна­ло це утри­ма­н­ня неза­кон­ним.

Міжнародний контекст та заклики до України

У сво­є­му рішен­ні ЄСПЛ послав­ся на числен­ні зві­ти між­на­ро­дних орга­ні­за­цій, які вка­зу­ють на систем­ний хара­ктер про­бле­ми в Укра­ї­ні. Зокре­ма, зві­ти Євро­пей­сько­го комі­те­ту з питань запо­бі­га­н­ня кату­ва­н­ням (CPT) за 2020 рік та моні­то­рин­го­ва місія ООН з прав люди­ни в Укра­ї­ні фіксу­ва­ли факти­чне позбав­ле­н­ня волі мешкан­ців інтер­на­тів, від­су­тність нале­жних щорі­чних огля­дів та сва­віль­ні обме­же­н­ня сво­бо­ди пере­су­ва­н­ня.

Суд нага­дав, що Кон­сти­ту­цій­ний Суд Укра­ї­ни ще у 2016 році визна­вав некон­сти­ту­цій­ним помі­ще­н­ня неді­є­зда­тних осіб до пси­хі­а­три­чних ліка­рень без судо­во­го ріше­н­ня. Однак, як заува­жив ЄСПЛ, ана­ло­гі­чні змі­ни до зако­но­дав­ства щодо інтер­на­тів так і не були вне­се­ні, попри бага­то­рі­чні реко­мен­да­ції CPT.

Таким чином, ріше­н­ня у спра­ві «Кага­нов­ський про­ти Укра­ї­ни (№ 2)» ста­ло чер­го­вим сигна­лом для дер­жа­ви: необ­хі­дно тер­мі­но­во змі­ню­ва­ти зако­но­дав­ство, запро­ва­джу­ю­чи обо­в’яз­ко­вий судо­вий кон­троль за помі­ще­н­ням та пере­бу­ва­н­ням неді­є­зда­тних осіб у пси­хо­нев­ро­ло­гі­чних інтер­на­тах, а також ство­рю­ю­чи діє­ві меха­ні­зми для оскар­же­н­ня таких дій та отри­ма­н­ня ком­пен­са­ції.

ЄСПЛ зобо­в’я­зав Укра­ї­ну вжи­ти загаль­них захо­дів для усу­не­н­ня цієї систем­ної про­га­ли­ни, адже вона сто­су­є­ться не лише покій­но­го заяв­ни­ка, а й тисяч інших вра­зли­вих гро­ма­дян, які зараз пере­бу­ва­ють у поді­бних закла­дах по всій кра­ї­ні.