Вердикт Страсбурга 2026: держава програла справу через ігнорування запиту в’язня з Полтавщини

9 кві­тня 2026 року Євро­пей­ський суд з прав люди­ни (ЄСПЛ) опри­лю­днив оста­то­чне ріше­н­ня у спра­ві «Ричка про­ти Укра­ї­ни» (заява № 56119/14). П’ята секція суду вста­но­ви­ла, що дер­жа­ва пору­ши­ла пункт 1 стат­ті 6 Кон­вен­ції про захист прав люди­ни і осно­во­по­ло­жних сво­бод — пра­во на спра­ве­дли­вий судо­вий роз­гляд через недо­три­ма­н­ня прин­ци­пу рів­но­сті сто­рін.

Про це пові­дом­ляє Пер­ший канал (International) з поси­ла­н­ням на сайт ЄСПЛ.

Заяв­ни­ком висту­пив гро­ма­дя­нин Укра­ї­ни Михай­ло Михай­ло­вич Ричка, 1970 року наро­дже­н­ня, який нара­зі від­бу­ває пока­ра­н­ня у вигля­ді дові­чно­го позбав­ле­н­ня волі в Тем­нів­ській виправ­ній коло­нії № 100. У Страс­бур­зі його інте­ре­си за при­зна­че­н­ням пред­став­ляв адво­кат Ю.А. Фабро з Пол­та­ви.

Суть справи: присутність прокурора без засудженого

Кон­флі­ктна ситу­а­ція вини­кла на ета­пі каса­цій­но­го пере­гля­ду виро­ку. 15 бере­зня 2011 року Лубен­ський міськра­йон­ний суд Пол­тав­ської обла­сті визнав заяв­ни­ка вин­ним у двох уми­сних убив­ствах та при­зна­чив най­су­во­рі­ше пока­ра­н­ня — дові­чне позбав­ле­н­ня волі. 13 гру­дня 2011 року Апе­ля­цій­ний суд Пол­тав­ської обла­сті зали­шив вирок без змін.

12 люто­го 2014 року Михай­ло Ричка подав каса­цій­ну скар­гу до Вищо­го спе­ці­а­лі­зо­ва­но­го суду з роз­гля­ду цивіль­них і кри­мі­наль­них справ (ВСС). Клю­чо­ва подія, яка зго­дом ста­ла під­ста­вою для позо­ву, від­бу­ла­ся 20 бере­зня 2014 року. Саме тоді керів­ни­цтво Пол­тав­сько­го слід­чо­го ізо­ля­то­ра офі­цій­ним супро­від­ним листом (вих. № П‑53) наді­сла­ло до суду письмо­ве кло­по­та­н­ня заяв­ни­ка, в яко­му він про­сив забез­пе­чи­ти його осо­би­сту при­су­тність на засі­дан­ні.

7 кві­тня 2014 року ВСС пові­до­мив сто­ро­ни про при­зна­че­н­ня слу­ха­н­ня на 22 трав­ня 2014 року, однак у листі наго­ло­сив, що участь засу­дже­но­го не є обов’язковою. Як рані­ше зазна­чав Пер­ший канал (International), систем­на про­бле­ма недо­пу­ску засу­дже­них до уча­сті в каса­цій­них засі­да­н­нях зали­ша­ла­ся одні­єю з най­по­ши­ре­ні­ших при­чин звер­нень до ЄСПЛ. У визна­че­ну дату суд про­вів слу­ха­н­ня без заяв­ни­ка, про­те за уча­стю про­ку­ро­ра, який в усних деба­тах про­сив від­хи­ли­ти скар­гу як нео­б­ґрун­то­ва­ну. Ріше­н­ням від 22 трав­ня 2014 року ВСС зали­шив вирок без змін.

Аргументи уряду та позиція суду

Під час роз­гля­ду спра­ви в ЄСПЛ уряд Укра­ї­ни, пред­став­ле­ний упов­но­ва­же­ною Мар­га­ри­тою Соко­рен­ко, напо­ля­гав на неви­чер­пан­ні заяв­ни­ком націо­наль­них засо­бів юри­ди­чно­го захи­сту. Клю­чо­вий аргу­мент сто­ро­ни захи­сту дер­жа­ви зво­див­ся до того, що звер­не­н­ня засу­дже­но­го від 20 бере­зня 2014 року від­су­тнє в мате­рі­а­лах судо­вої спра­ви, а отже, Михай­ло Ричка не інфор­му­вав суд про своє бажа­н­ня бути при­су­тнім.

«Уряд не про­ко­мен­ту­вав супро­від­ний лист Пол­тав­сько­го СІЗО до ВСС від 20 бере­зня 2014 року», — зазна­ча­є­ться в рішен­ні ЄСПЛ.

Суд від­хи­лив запе­ре­че­н­ня уря­ду, вка­зав­ши, що дер­жа­ва не про­де­мон­стру­ва­ла ефе­ктив­но­сті запро­по­но­ва­но­го нею засо­бу захи­сту в поді­бних ситу­а­ці­ях. Роз­гля­да­ю­чи спра­ву по суті, комі­тет суд­дів у скла­ді голо­ви Джиль­бер­то Фелі­чі, суд­ді Мико­ли Гна­тов­сько­го та суд­ді Ваге Гри­го­ря­на звер­нув­ся до прин­ци­пу рів­но­сті сто­рін, сфор­му­льо­ва­но­го у спра­вах «Кресс про­ти Фран­ції», «Жук про­ти Укра­ї­ни» та «Коро­бов про­ти Укра­ї­ни».

ЄСПЛ вста­но­вив, що заяв­ник діяв за про­це­ду­рою, перед­ба­че­ною зако­ном для осіб, які три­ма­ю­ться в СІЗО. Він пере­дав кло­по­та­н­ня адмі­ні­стра­ції уста­но­ви, яка його нале­жно офор­ми­ла та наді­сла­ла до ВСС. Факт пере­бу­ва­н­ня заяв­ни­ка під пов­ним кон­тро­лем дер­жа­ви став вирі­шаль­ним: суд визнав, що засу­дже­ний зро­бив усе від ньо­го зале­жне, аби пові­до­ми­ти суд про свій намір.

«Суд не може вста­но­ви­ти з нада­них доку­мен­тів, чи наді­йшов запит заяв­ни­ка до ВСС, чи його про­і­гно­ру­ва­ли. Однак заяв­ник пере­бу­вав під кон­тро­лем дер­жа­ви та висло­вив своє бажа­н­ня через інстан­цію, яка пере­сла­ла звер­не­н­ня нале­жно­му адре­са­ту», — йде­ться в текс­ті вер­ди­кту.

Вердикт без грошової компенсації

Про­ана­лі­зу­вав­ши обста­ви­ни, ЄСПЛ дійшов виснов­ку, що при­су­тність про­ку­ро­ра, який висту­пив із усни­ми аргу­мен­та­ми, тоді як засу­дже­ний не мав змо­ги на них від­по­ві­сти, поста­ви­ла сто­ро­ну обви­ну­ва­че­н­ня в сут­тє­во вигі­дні­ше ста­но­ви­ще. Це ста­ло пря­мим пору­ше­н­ням прин­ци­пу рів­но­сті сто­рін.

У рішен­ні, ухва­ле­но­му одно­го­ло­сно, ЄСПЛ поста­но­вив, що мало місце пору­ше­н­ня пун­кту 1 стат­ті 6 Кон­вен­ції. Суд від­хи­лив вимо­ги заяв­ни­ка про випла­ту 35 000 євро мате­рі­аль­ної шко­ди (яка вклю­ча­ла втра­че­ний заро­бі­ток та зни­ще­не май­но), не зна­йшов­ши при­чин­но-наслід­ко­во­го зв’язку з вияв­ле­ним пору­ше­н­ням. Також суд вирі­шив, що сам факт визна­н­ня пору­ше­н­ня є доста­тньою спра­ве­дли­вою сати­сфа­кці­єю за мораль­ну шко­ду, і від­мо­вив у фінан­со­вій ком­пен­са­ції. Вимо­гу про від­шко­ду­ва­н­ня судо­вих витрат у роз­мі­рі 2350 євро було від­хи­ле­но, оскіль­ки заяв­ник уже отри­мав 850 євро юри­ди­чної допо­мо­ги та не надав фінан­со­вих кви­тан­цій.

Це ріше­н­ня ста­ло чер­го­вим нага­ду­ва­н­ням для укра­їн­ської судо­вої систе­ми про необ­хі­дність суво­ро­го дотри­ма­н­ня про­це­дур­них гаран­тій, зокре­ма щодо забез­пе­че­н­ня осо­би­стої уча­сті засу­дже­них у засі­да­н­нях, де вирі­шу­є­ться їхня доля.