Україна порушила статтю 1 Першого протоколу: рішення ЄСПЛ, яке змінить практику арешту майна

30 кві­тня 2026 року Євро­пей­ський суд з прав люди­ни (ЄСПЛ) ухва­лив оста­то­чне ріше­н­ня у спра­ві «Лев­чен­ко про­ти Укра­ї­ни» (заява № 58785/15), яким одно­го­ло­сно вста­но­вив пору­ше­н­ня стат­ті 1 Пер­шо­го про­то­ко­лу до Кон­вен­ції про захист прав люди­ни і осно­во­по­ло­жних сво­бод (захист пра­ва вла­сно­сті). Суд зобов’язав дер­жа­ву випла­ти­ти заяв­ни­ко­ві ком­пен­са­цію за сва­віль­не та непро­пор­цій­не втру­ча­н­ня у мир­не воло­ді­н­ня май­ном.

Про це пові­дом­ляє Пер­ший канал (International) з поси­ла­н­ням на сайт ЄСПЛ.

Що сталося у справі Левченка

Заяв­ник — Віктор Мико­ла­йо­вич Лев­чен­ко, гро­ма­дя­нин Укра­ї­ни, який про­жи­ває у Хри­сти­нів­ці. У кві­тні 2014 року він при­дбав ужи­ва­ний авто­мо­біль, однак пізні­ше з’ясувалося, що транс­порт­ний засіб було про­да­но йому на під­ста­ві під­ро­бле­ної дові­ре­но­сті. У гру­дні 2014 року роз­по­ча­ло­ся кри­мі­наль­не про­ва­дже­н­ня за фактом шахрай­сько­го заво­ло­ді­н­ня май­ном, у яко­му заяв­ник не мав ста­ту­су підо­зрю­ва­но­го.

28 трав­ня 2015 року пра­ців­ни­ки Уман­ської доро­жньої полі­ції зупи­ни­ли авто­мо­біль під керу­ва­н­ням заяв­ни­ка, вилу­чи­ли його як роз­шу­ку­ва­ний і допра­ви­ли на штра­фмай­дан­чик. Лише 25 черв­ня 2015 року слід­чий звер­нув­ся до Богун­сько­го район­но­го суду міста Жито­ми­ра з кло­по­та­н­ням про арешт маши­ни. Суд задо­воль­нив кло­по­та­н­ня 30 черв­ня 2015 року без пові­дом­ле­н­ня вла­сни­ка.

Національні суди не врахували ключових гарантій

Після того як Віктор Лев­чен­ко дізнав­ся про арешт, він оскар­жив ухва­лу. Заяв­ник поси­лав­ся на части­ну 5 стат­ті 171 Кри­мі­наль­но­го про­це­су­аль­но­го коде­ксу Укра­ї­ни: якщо слід­чий не подає кло­по­та­н­ня про арешт тим­ча­со­во вилу­че­но­го май­на про­тя­гом одно­го дня, май­но має бути негай­но повер­ну­то осо­бі, у якої його вилу­че­но. У спра­ві ж слід­чий зво­лі­кав май­же місяць. Однак 5 сер­пня 2015 року Жито­мир­ський апе­ля­цій­ний суд зали­шив скар­гу без задо­во­ле­н­ня, обме­жив­шись загаль­ним фор­му­лю­ва­н­ням про дотри­ма­н­ня про­це­су­аль­них норм.

Заяв­ник нео­дно­ра­зо­во кло­по­тав про ска­су­ва­н­ня аре­шту. 1 гру­дня 2016 року Богун­ський суд час­тко­во задо­воль­нив одне з кло­по­тань: забо­ро­ну на від­чу­же­н­ня та обтя­же­н­ня авто збе­ре­гли, але транс­порт­ний засіб пере­да­ли заяв­ни­ку на від­по­від­аль­не збе­рі­га­н­ня. У рішен­ні зазна­чи­ли, що маши­на не має слі­дів зло­чи­ну, а подаль­ше пере­бу­ва­н­ня про­сто неба на штра­фмай­дан­чи­ку при­зве­де до її псу­ва­н­ня. Пов­ні­стю арешт ска­су­ва­ли лише 4 листо­па­да 2019 року — суд кон­ста­ту­вав від­су­тність будь-яких слід­чих дій із вере­сня 2016 року. У черв­ні 2020 року кри­мі­наль­не про­ва­дже­н­ня закри­ли через немо­жли­вість вста­но­ви­ти підо­зрю­ва­них.

Позиція Уряду та питання прийнятності

Уряд Укра­ї­ни напо­ля­гав на неви­чер­пан­ні націо­наль­них засо­бів юри­ди­чно­го захи­сту, ствер­джу­ю­чи, що заяв­ник мав пра­во вима­га­ти від­шко­ду­ва­н­ня мораль­ної шко­ди після закри­т­тя про­ва­дже­н­ня. Агент Уря­ду наве­ла чоти­ри поста­но­ви Вер­хов­но­го Суду за 2018–2020 роки, яки­ми задо­воль­ня­ли­ся позо­ви коли­шніх підо­зрю­ва­них після закри­т­тя справ або виправ­да­н­ня. Про­те ЄСПЛ від­хи­лив запе­ре­че­н­ня, зазна­чив­ши: жоден із при­кла­дів не сто­су­вав­ся ситу­а­ції, в якій опи­нив­ся заяв­ник. Він не був підо­зрю­ва­ним, тому Уряд не довів, що зга­да­ний меха­нізм міг бути ефе­ктив­ним саме в його випад­ку.

Суд заува­жив, що попри наяв­ність меха­ні­змів ком­пен­са­ції для виправ­да­них осіб або коли­шніх підо­зрю­ва­них, Уряд не пока­зав, що такий засіб був досту­пним і діє­вим для заяв­ни­ка, отже, він не пови­нен був його вичер­пу­ва­ти.

Чому ЄСПЛ визнав порушення

Суд про­ана­лі­зу­вав втру­ча­н­ня за дру­гим абза­цом стат­ті 1 Пер­шо­го про­то­ко­лу, який дозво­ляє дер­жа­ві кон­тро­лю­ва­ти вико­ри­ста­н­ня май­на, якщо це перед­ба­че­но зако­ном і є про­пор­цій­ним меті. Було вста­нов­ле­но, що націо­наль­ні суди факти­чно не роз­гля­ну­ли клю­чо­вий аргу­мент заяв­ни­ка щодо пропу­ще­но­го слід­чим одно­ден­но­го стро­ку. Утім, Суд не став оста­то­чно вирі­шу­ва­ти пита­н­ня закон­но­сті, зосе­ре­див­шись на про­пор­цій­но­сті втру­ча­н­ня.

Зага­лом втру­ча­н­ня у мир­не воло­ді­н­ня авто­мо­бі­лем три­ва­ло понад чоти­ри роки і п’ять міся­ців. Пер­ші пів­то­ра року заяв­ник вза­га­лі не мав досту­пу до автів­ки, яка зали­ша­ла­ся на штра­фмай­дан­чи­ку. За решту пері­о­ду він міг кори­сту­ва­ти­ся маши­ною, але не роз­по­ря­джа­ти­ся нею. Попри оче­ви­дне зне­ці­не­н­ня транс­порт­но­го засо­бу, слід­ство факти­чно зав­мер­ло на понад три роки, що ста­ви­ло під сум­нів необ­хі­дність подаль­шо­го обме­же­н­ня.

Як рані­ше зазна­чав Пер­ший канал (International), три­ва­ле без­ді­яль­не пере­бу­ва­н­ня май­на під аре­штом без актив­них слід­чих дій часто стає під­ста­вою для кон­ста­та­ції пору­ше­н­ня Кон­вен­ції.

З огля­ду на три­ва­лість захо­ду, його необ­хі­дність з огля­ду на стан кри­мі­наль­но­го про­ва­дже­н­ня, наслід­ки для заін­те­ре­со­ва­ної осо­би та ріше­н­ня, ухва­ле­ні орга­на­ми вла­ди, Суд дійшов виснов­ку, що захід був непро­пор­цій­ним.

Таким чином, ЄСПЛ одно­го­ло­сно поста­но­вив, що мало місце пору­ше­н­ня стат­ті 1 Пер­шо­го про­то­ко­лу.

Яку компенсацію отримає заявник

Від­по­від­но до стат­ті 41 Кон­вен­ції, Суд зобов’язав Укра­ї­ну випла­ти­ти Вікто­ру Лев­чен­ку:

• 3 000 євро — від­шко­ду­ва­н­ня мораль­ної шко­ди;
• 2 348 євро — ком­пен­са­ція судо­вих витрат;

Оби­дві суми можуть опо­да­тко­ву­ва­ти­ся, а в разі про­стро­че­н­ня пла­те­жу на них нара­хо­ву­ва­ти­ме­ться про­ста від­со­тко­ва став­ка на рів­ні гра­ни­чної кре­ди­тної став­ки Євро­пей­сько­го цен­траль­но­го бан­ку плюс три від­со­тко­ві пун­кти.