ЄСПЛ виніс рішення у чотирьох справах проти України через неякісне розслідування лікарських помилок

Євро­пей­ський суд з прав люди­ни (ЄСПЛ) опри­лю­днив ріше­н­ня у спра­ві «Петка­нич та інші про­ти Укра­ї­ни» (заяви № 55046/16 та три інші). Суд одно­стай­но визнав, що укра­їн­ська вла­да про­во­ди­ла неефе­ктив­ні роз­слі­ду­ва­н­ня у випад­ках смер­ті паці­єн­тів, які, ймо­вір­но, наста­ли вна­слі­док лікар­ської недба­ло­сті. Це ріше­н­ня набу­ло ста­ту­су оста­то­чно­го та опри­лю­дне­не 12 люто­го 2026 року.

Про це пові­дом­ляє Пер­ший канал (International) з поси­ла­н­ням на сайт ЄСПЛ.

Спра­ва сто­су­ва­ла­ся чоти­рьох окре­мих інци­ден­тів, що ста­ли­ся у різних регіо­нах Укра­ї­ни між 2005 та 2016 рока­ми. Заяв­ни­ки — роди­чі помер­лих — скар­жи­ли­ся на те, що дер­жав­ні слід­чі орга­ни не про­ве­ли нале­жно­го роз­слі­ду­ва­н­ня обста­вин смер­ті їхніх близь­ких через нена­да­н­ня або нена­ле­жне нада­н­ня меди­чної допо­мо­ги. В усіх чоти­рьох випад­ках націо­наль­ні роз­слі­ду­ва­н­ня три­ва­ли рока­ми, супро­во­джу­ва­ли­ся чисель­ни­ми про­це­су­аль­ни­ми пору­ше­н­ня­ми, втра­тою доку­мен­тів та нео­дно­ра­зо­ви­ми ска­су­ва­н­ня­ми про­це­су­аль­них рішень.

Як рані­ше зазна­чав Пер­ший канал (International), поді­бні спра­ви фор­му­ють три­во­жну тен­ден­цію щодо захи­сту прав паці­єн­тів в Укра­ї­ні. Нині­шнє ріше­н­ня ЄСПЛ є чер­го­вим нага­ду­ва­н­ням про систем­ні про­бле­ми у цій сфе­рі.

Суть справи «Петканич та інші проти України»

Чоти­ри заяви, об’­єд­на­ні Судом в одне про­ва­дже­н­ня, демон­стру­ють типо­ві недо­лі­ки досу­до­во­го слід­ства:

• Спра­ва № 55046/16 (заяв­ни­ки Петка­нич): П., роди­чка заяв­ни­ків, помер­ла 10 сер­пня 2005 року в лікар­ні Закар­па­т­тя від гемо­ра­гі­чно­го менін­го­ен­це­фа­лі­ту. Кри­мі­наль­не про­ва­дже­н­ня, роз­по­ча­те у вере­сні 2005 року, ста­ном на тра­вень 2019 року все ще пере­бу­ва­ло на роз­гля­ді в суді пер­шої інстан­ції. Слід­ство нео­дно­ра­зо­во закри­ва­ли, при­зна­ча­ли дода­тко­ві екс­пер­ти­зи, а ліка­рю, якій було пре­д’яв­ле­но підо­зру, дві­чі вино­си­ли виправ­ду­валь­ні виро­ки, які зго­дом ска­со­ву­ва­ли.
• Спра­ва № 32999/17 (заяв­ни­ки Гор­ба­ті): О., донь­ка заяв­ни­ків, помер­ла 2 сер­пня 2010 року в Чер­нів­цях після того, як чер­го­вий лікар від­мо­вив­ся її госпі­та­лі­зу­ва­ти через тери­то­рі­аль­ну озна­ку. Меди­чна доку­мен­та­ція паці­єн­тки була втра­че­на, що уне­мо­жли­ви­ло про­ве­де­н­ня пов­но­цін­ної екс­пер­ти­зи. Роз­слі­ду­ва­н­ня три­ва­ло з сер­пня 2010 року щонай­мен­ше до 2020 року, нео­дно­ра­зо­во понов­лю­ва­ло­ся через ска­су­ва­н­ня рішень про його закри­т­тя.
• Спра­ва № 19581/18 (заяв­ни­ця Кра­вець): М., чоло­вік заяв­ни­ці, помер 9 жов­тня 2013 року в лікар­ні Чер­во­но­гра­да від шлун­ко­во-кишко­вої кро­во­те­чі. Слу­жбо­ві роз­слі­ду­ва­н­ня вияви­ли числен­ні недо­лі­ки в ліку­ван­ні, зокре­ма недо­ді­а­гно­сто­ва­ну вираз­ку. Кри­мі­наль­не про­ва­дже­н­ня три­ва­ло рока­ми. Ліка­ря К. визна­ли вин­ним 12 трав­ня 2021 року, однак звіль­ни­ли від кри­мі­наль­ної від­по­від­аль­но­сті у зв’яз­ку із закін­че­н­ням стро­ків дав­но­сті.
• Спра­ва № 15510/19 (заяв­ник Андрі­єн­ко): Дру­жи­на заяв­ни­ка помер­ла 2 вере­сня 2016 року в лікар­ні Кре­мен­чу­ка. Роз­слі­ду­ва­н­ня супро­во­джу­ва­ло­ся тяга­ни­ною з при­зна­че­н­ням екс­пер­тиз, а також тим, що про­ти само­го слід­чо­го від­кри­ва­ли про­ва­дже­н­ня за слу­жбо­ву недба­лість. Ста­ном на гру­день 2020 року екс­пер­ти­за та роз­слі­ду­ва­н­ня все ще три­ва­ли.

Що визнав ЄСПЛ

Роз­гля­нув­ши мате­рі­а­ли справ, ЄСПЛ дійшов виснов­ку, що вітчи­зня­ні орга­ни вла­ди не про­ве­ли ефе­ктив­но­го роз­слі­ду­ва­н­ня обста­вин смер­ті паці­єн­тів, чим пору­ши­ли про­це­су­аль­ний аспект стат­ті 2 Кон­вен­ції про захист прав люди­ни (пра­во на жит­тя). Суд нага­дав, що дер­жа­ва зобо­в’я­за­на не лише утри­му­ва­ти­ся від неза­кон­но­го позбав­ле­н­ня жит­тя, але й забез­пе­чи­ти нале­жне роз­слі­ду­ва­н­ня будь-якої смер­ті, осо­бли­во коли йде­ться про дії меди­чно­го пер­со­на­лу.

Клю­чо­ви­ми недо­лі­ка­ми, які виявив Суд, ста­ли:

• Надмір­на три­ва­лість та від­су­тність нале­жної опе­ра­тив­но­сті під час досу­до­во­го роз­слі­ду­ва­н­ня;
• Нео­дно­ра­зо­ве повер­не­н­ня справ на дода­тко­ве роз­слі­ду­ва­н­ня через допу­ще­ні недо­лі­ки;
• Неспро­мо­жність вста­но­ви­ти всі сут­тє­ві обста­ви­ни спра­ви, зокре­ма, чи були допу­ще­ні лікар­ські помил­ки та чи є при­чин­но-наслід­ко­вий зв’я­зок між ліку­ва­н­ням і смер­тю паці­єн­та;
• Втра­та меди­чної доку­мен­та­ції, що уне­мо­жли­ви­ло про­ве­де­н­ня об’є­ктив­ної екс­пер­ти­зи;
• Визна­н­ня неефе­ктив­но­сті слід­ства сами­ми націо­наль­ни­ми орга­на­ми (випад­ки у спра­вах № 19581/18 та № 15510/19);
• Уни­кне­н­ня вин­ни­ми осо­ба­ми від­по­від­аль­но­сті через сплив стро­ків дав­но­сті, спри­чи­не­ний затя­гу­ва­н­ням про­це­су (спра­ва № 19581/18).

Суд від­хи­лив запе­ре­че­н­ня Уря­ду Укра­ї­ни щодо неви­чер­па­н­ня засо­бів захи­сту та визнав скар­ги прийня­тни­ми, за виня­тком скар­ги п’я­то­го заяв­ни­ка у спра­ві № 55046/16, яко­го не визна­ли «жер­твою» пору­ше­н­ня через від­су­тність доста­тньо­го родин­но­го зв’яз­ку з помер­лою.

Компенсація, яку має виплатити Україна

ЄСПЛ зобо­в’я­зав Укра­ї­ну випла­ти­ти заяв­ни­кам спра­ве­дли­ву сати­сфа­кцію. Суми від­рі­зня­ю­ться зале­жно від три­ва­ло­сті стра­ж­дань та обста­вин кожної спра­ви. Зокре­ма:

• Заяв­ни­кам Петка­нич (№ 55046/16) при­зна­че­но 6000 євро спіль­но за мораль­ну шко­ду.
• Заяв­ни­кам Гор­ба­тим (№ 32999/17) також при­зна­че­но 6000 євро спіль­но за мораль­ну шко­ду, а також 250 євро на пра­во­ву допо­мо­гу.
• Заяв­ни­ці Кра­вець (№ 19581/18) ком­пен­са­цію не при­зна­ча­ли, оскіль­ки вона не пода­ва­ла від­по­від­ної вимо­ги.
• Заяв­ни­ку Андрі­єн­ко (№ 15510/19) при­зна­че­но 5000 євро мораль­ної шко­ди та 250 євро судо­вих витрат.

Випла­ти мають бути здій­сне­ні про­тя­гом трьох міся­ців. Це ріше­н­ня ЄСПЛ є оста­то­чним та оскар­жен­ню не під­ля­гає.

Сво­їм ріше­н­ням ЄСПЛ вко­тре наго­ло­сив, що фор­маль­не про­ве­де­н­ня слід­чих дій без реаль­но­го пра­гне­н­ня вста­но­ви­ти істи­ну та при­тя­гну­ти вин­них до від­по­від­аль­но­сті є пору­ше­н­ням пра­ва на жит­тя. Дер­жа­ва зобо­в’я­за­на забез­пе­чи­ти, щоб її пра­во­ва систе­ма гаран­ту­ва­ла ефе­ктив­ний захист паці­єн­тів та їхніх родин.