ЄСПЛ виніс вирок Україні у справі Арбузова

Євро­пей­ський суд з прав люди­ни опри­лю­днив оста­то­чне ріше­н­ня у спра­ві «Арбу­зов про­ти Укра­ї­ни» (заява № 22737/16). Суд одно­го­ло­сно визнав, що укра­їн­ська судо­ва систе­ма пору­ши­ла ста­т­тю 6 Кон­вен­ції з прав люди­ни (пра­во на спра­ве­дли­вий суд) під час роз­гля­ду цивіль­но­го позо­ву екс-чинов­ни­ка до Слу­жби без­пе­ки Укра­ї­ни. Ця спра­ва тягне­ться ще з 2014 року і сто­су­є­ться гучних подій в Оде­сі.

Про це пові­дом­ляє Пер­ший канал (International) з поси­ла­н­ням на сайт ЄСПЛ.

Суть позову Сергія Арбузова до СБУ

Спра­ва сто­су­є­ться заяви коли­шньо­го пер­шо­го віце-пре­м’є­ра Укра­ї­ни Сер­гія Арбу­зо­ва. Він звер­нув­ся до ЄСПЛ зі скар­гою на неспра­ве­дли­вість націо­наль­но­го судо­во­го роз­гля­ду. Йшло­ся про його цивіль­ний позов про захист честі та гідно­сті до СБУ.

При­во­дом для позо­ву став прес-реліз, опу­блі­ко­ва­ний на офі­цій­но­му сай­ті СБУ 3 трав­ня 2014 року. У ньо­му ствер­джу­ва­ло­ся, що тра­гі­чні події 2 трав­ня в Оде­сі (зокре­ма, поже­жа в Будин­ку проф­спі­лок, що при­зве­ла до заги­бе­лі 48 осіб) були про­фі­нан­со­ва­ні ззов­ні. У доку­мен­ті пря­мо зазна­ча­ло­ся:

«Про­во­ка­ції, які мали місце 2 трав­ня в місті Оде­са, що при­зве­ли до сути­чок та масо­вих жертв, ста­ли­ся вна­слі­док зов­ні­шньо­го втру­ча­н­ня та були про­фі­нан­со­ва­ні коли­шні­ми висо­ко­по­са­дов­ця­ми уря­ду Яну­ко­ви­ча, які нара­зі пере­хо­ву­ю­ться в сусі­дній дер­жа­ві, – С. Арбу­зо­вим та О.К..»

Подвійні стандарти правосуддя: справа О.К. проти справи Арбузова

Клю­чо­вим момен­том, який впли­нув на ріше­н­ня ЄСПЛ, ста­ло різне став­ле­н­ня укра­їн­ських судів до іден­ти­чних позо­вів. Інший фігу­рант того ж прес-релі­зу, пан О.К., також подав до суду на СБУ у трав­ні 2014 року.

Шев­чен­ків­ський рай­суд Киє­ва 6 сер­пня 2014 року задо­воль­нив його позов, визнав інфор­ма­цію накле­пни­цькою та зобо­в’я­зав СБУ її спро­сту­ва­ти. При­мі­тно, що в тому про­це­сі СБУ визна­ла факт публі­ка­ції спір­ної інфор­ма­ції на сво­є­му сай­ті, хоча й нама­га­ла­ся назва­ти це «оці­но­чним судже­н­ням». Ріше­н­ня на користь О.К. набу­ло закон­ної сили ще у кві­тні 2015 року.

Нато­мість позов Сер­гія Арбу­зо­ва, пода­ний у черв­ні 2014 року, роз­гля­дав­ся зов­сім іна­кше. Незва­жа­ю­чи на те, що йшло­ся про той самий прес-реліз і того ж від­по­від­а­ча, СБУ в цій спра­ві обра­ла іншу такти­ку: вона не під­твер­ди­ла і не спро­сту­ва­ла факт публі­ка­ції доку­мен­та.

Як українські суди проігнорували докази: позиція ЄСПЛ

Коли спра­ва дійшла до дру­гої каса­ції, Апе­ля­цій­ний суд Киє­ва 13 жов­тня 2015 року від­мо­вив Арбу­зо­ву. Суд­ді заяви­ли, що «немо­жли­во пере­ві­ри­ти» факт публі­ка­ції, оскіль­ки прес-реліз уже вида­ле­но з сай­ту, а сама СБУ пові­до­ми­ла, що не збе­рі­гає папе­ро­вих архі­вів сво­їх публі­ка­цій.

При цьо­му суд про­і­гно­ру­вав ваго­мі дока­зи, нада­ні пози­ва­чем:

• Висно­вок екс­пер­та з CD-диском, який під­твер­джу­вав, що прес-реліз був опу­блі­ко­ва­ний на офі­цій­но­му доме­ні СБУ, і що тіль­ки адмі­ні­стра­тор сай­ту міг це зро­би­ти.
• Ріше­н­ня у спра­ві О.К., де той самий факт публі­ка­ції був уже вста­нов­ле­ний і не запе­ре­чу­вав­ся від­по­від­а­чем.

ЄСПЛ у сво­є­му рішен­ні від 19 люто­го 2026 року наго­ло­сив, що апе­ля­цій­ний суд не дав жодної від­по­віді на клю­чо­ві аргу­мен­ти заяв­ни­ка. Страс­бурзь­кий суд зазна­чив:

«Суд не навів жодних мір­ку­вань щодо виснов­ку екс­пер­та про сам факт поши­ре­н­ня спір­ної публі­ка­ції на сай­ті від­по­від­а­ча. Немо­жли­во вста­но­ви­ти, чи вза­га­лі націо­наль­ний суд дослі­джу­вав цю гру­пу дока­зів».

Позиція Уряду та остаточне рішення суду

Уряд Укра­ї­ни в осо­бі пред­став­ни­ці Міні­стер­ства юсти­ції пані Соко­рен­ко напо­ля­гав на тому, що заяв­ник не вичер­пав націо­наль­них засо­бів захи­сту. На дум­ку Уря­ду, Арбу­зов мав би кло­по­та­ти про при­зна­че­н­ня судо­вої екс­пер­ти­зи або пода­ва­ти окре­мі позо­ви до ЗМІ, які перед­ру­ку­ва­ли заяву СБУ.

ЄСПЛ від­хи­лив ці аргу­мен­ти, зазна­чив­ши, що при­зна­че­н­ня ще одні­єї екс­пер­ти­зи не випра­ви­ло б фун­да­мен­таль­них недо­лі­ків у моти­ва­ції судо­вих рішень. Суд нага­дав, що ста­т­тя 6 Кон­вен­ції зобо­в’я­зує суди обґрун­то­ву­ва­ти свої ріше­н­ня, і від­мо­ва роз­гля­ну­ти дока­зи, які мали вирі­шаль­не зна­че­н­ня для спра­ви, є пору­ше­н­ням цьо­го пра­ва.

Таким чином, ЄСПЛ визнав пору­ше­н­ня стат­ті 6 § 1 Кон­вен­ції. Що сто­су­є­ться від­шко­ду­ва­н­ня мораль­ної шко­ди у роз­мі­рі 100 000 євро, які про­сив заяв­ник, Суд вирі­шив, що сама кон­ста­та­ція пору­ше­н­ня є доста­тньою сати­сфа­кці­єю. Вимо­ги про ком­пен­са­цію судо­вих витрат були від­хи­ле­ні через їхню недо­ста­тню дета­лі­за­цію.

Це ріше­н­ня є оста­то­чним і наби­рає чин­но­сті з момен­ту про­го­ло­ше­н­ня. Воно вко­тре акцен­тує ува­гу на про­бле­мі фор­ма­лі­зму та вибір­ко­во­сті в укра­їн­ських судах при оцін­ці дока­зів, осо­бли­во у спра­вах за уча­сті дер­жав­них орга­нів.