ЄСПЛ зобов’язав Україну виплатити компенсацію адвокату за незаконне стеження

22 січня 2026 року Євро­пей­ський суд з прав люди­ни опри­лю­днив зна­ко­ве ріше­н­ня у спра­ві «Вихор про­ти Укра­ї­ни». Суд визнав, що дер­жа­ва пору­ши­ла пра­во адво­ка­та Пав­ла Вихо­ра на пова­гу до при­ва­тно­го жит­тя та пра­во на спра­ве­дли­вий суд. Укра­ї­на зобов’язана випла­ти­ти пози­ва­чу 4800 євро мораль­ної шко­ди.

Про це пові­дом­ляє Пер­ший канал (International) з поси­ла­н­ням на сайт ЄСПЛ.

«Суд вста­но­вив, що про­це­ду­ра сан­кціо­ну­ва­н­ня негла­сних слід­чих дій, як вона засто­со­ву­ва­ла­ся у спра­ві пози­ва­ча, не гаран­ту­ва­ла нале­жним чином, що таке сте­же­н­ня було дій­сно необ­хі­дним і про­пор­цій­ним», – йде­ться у рішен­ні ЄСПЛ.

Хронологія порушень: від стеження до довгого судочинства

Спра­ва бере поча­ток у 2013 році, коли адво­ка­та з Доне­цької обла­сті Пав­ла Вихо­ра ого­ло­си­ли підо­зрю­ва­ним у шахрай­стві. 23 трав­ня 2013 року слід­чий суд­дя Доне­цько­го апе­ля­цій­но­го суду дозво­лив про­слу­хо­ву­ва­ти два мобіль­ні теле­фо­ни Вихо­ра та про­во­ди­ти його аудіо- та відео­спо­сте­ре­же­н­ня. Дозвіл був вида­ний на під­ста­ві роз­плив­ча­тих фор­му­лю­вань без кон­кре­тних фактів.

Як зазна­ча­ло­ся у рішен­ні, ухва­ла суд­ді лише кон­ста­ту­ва­ла, що інфор­ма­ція, яку можна отри­ма­ти, «має істо­тне зна­че­н­ня для запо­бі­га­н­ня, вияв­ле­н­ня та при­пи­не­н­ня зло­чи­нів», і повто­рю­ва­ла аргу­мен­ти полі­ції про немо­жли­вість отри­ма­ти ці дані іншим шля­хом.

Пізні­ше адво­кат виявив, що основ­ні дока­зи у його кри­мі­наль­ній спра­ві були отри­ма­ні саме в резуль­та­ті цих негла­сних захо­дів. Незва­жа­ю­чи на числен­ні скар­ги, укра­їн­ські суди або від­мов­ля­ли­ся їх роз­гля­да­ти, або роз­гляд затя­гу­вав­ся. Кри­мі­наль­не про­ва­дже­н­ня про­ти Вихо­ра, роз­по­ча­те у 2013 році, на момент остан­ніх подань сто­рін ще про­дов­жу­ва­ло­ся у суді пер­шої інстан­ції.

Позиція ЄСПЛ: чому Україна програла справу

Ухва­лю­ю­чи ріше­н­ня, Євро­пей­ський суд зосе­ре­див­ся на двох клю­чо­вих аспе­ктах:

1. Неза­кон­ність сте­же­н­ня. Суд зазна­чив, що дозвіл на негла­сні захо­ди не містив оцін­ки того, чи були вони про­пор­цій­ни­ми, осо­бли­во з огля­ду на ста­тус пози­ва­ча як пра­кти­ку­ю­чо­го адво­ка­та. Це озна­чає, що втру­ча­н­ня у при­ва­тне жит­тя не було «перед­ба­че­ним зако­ном», як того вима­гає Кон­вен­ція.

2. Від­су­тність ефе­ктив­но­го засо­бу пра­во­во­го захи­сту. Уряд Укра­ї­ни ствер­джу­вав, що адво­кат міг оскар­жи­ти дії слід­ства в рам­ках кри­мі­наль­но­го про­це­су. Однак ЄСПЛ вка­зав, що дов­ге судо­чин­ство (понад 10 років) зве­ло нані­вець будь-яку потен­цій­ну ефе­ктив­ність таких засо­бів.

Крім пору­ше­н­ня стат­ті 8 (пра­во на при­ва­тне жит­тя), Суд також кон­ста­ту­вав пору­ше­н­ня стат­ті 6 (пра­во на спра­ве­дли­вий суд у розум­ні стро­ки). Спра­ва роз­гля­да­ла­ся П’ятою секці­єю ЄСПЛ у скла­ді суд­дів Андре­а­са Цюн­да, Мико­ли Гна­тов­сько­го, Ваге Гри­го­ря­на та реє­стра­то­ра Мар­ті­ни Кел­лер.

Наслідки рішення для України

Це ріше­н­ня – чер­го­вий пре­це­дент, який вка­зує на систем­ні про­бле­ми в укра­їн­сько­му пра­во­суд­ді. Суд під­кре­слив, що навіть наяв­ність фор­маль­них про­це­дур­них гаран­тій у Кри­мі­наль­но­му про­це­су­аль­но­му коде­ксі не запо­бі­гає сва­віль­но­му засто­су­ван­ню захо­дів сте­же­н­ня, якщо суд­ді не про­во­дять ретель­ної пере­вір­ки їх необ­хі­дно­сті та про­пор­цій­но­сті.

Як рані­ше зазна­чав Пер­ший канал (International), пита­н­ня захи­сту кон­фі­ден­цій­но­сті зв’язку адво­ка­тів є кри­ти­чно важли­вим для гаран­тій спра­ве­дли­во­го судо­чин­ства. Ріше­н­ня ЄСПЛ зобов’язує Укра­ї­ну не лише випла­ти­ти ком­пен­са­цію, але й вжи­ти захо­дів для удо­ско­на­ле­н­ня зако­но­дав­ства та судо­вої пра­кти­ки, щоб поді­бні пору­ше­н­ня не повто­рю­ва­ли­ся.

Зага­лом, спра­ва «Вихор про­ти Укра­ї­ни» нага­дує про важли­вість дотри­ма­н­ня пра­во­за­хи­сних стан­дар­тів навіть у скла­дних кри­мі­наль­них про­ва­дже­н­нях. Дер­жа­ва має ефе­ктив­но роз­слі­ду­ва­ти зло­чи­ни, але не за раху­нок ігно­ру­ва­н­ня фун­да­мен­таль­них прав осо­би­сто­сті.