ЄСПЛ визнав порушення Україною статті 3 Конвенції через відсутність реальної перспективи звільнення довічно ув’язнених

11 черв­ня 2026 року Євро­пей­ський суд з прав люди­ни (ЄСПЛ) ухва­лив ріше­н­ня у спра­ві «Шинь­ков­ська та інші про­ти Укра­ї­ни» (Shynkovska and Others v. Ukraine, заяви № 12002/23 та ще три). Суд одно­го­ло­сно поста­но­вив, що в пері­од до 3 бере­зня 2023 року дер­жа­ва допу­сти­ла пору­ше­н­ня стат­ті 3 Кон­вен­ції про захист прав люди­ни і осно­во­по­ло­жних сво­бод — забо­ро­ни кату­ва­н­ня та нелюд­сько­го чи тако­го, що при­ни­жує гідність, пово­дже­н­ня або пока­ра­н­ня.

Про це пові­дом­ляє Пер­ший канал (International) з поси­ла­н­ням на сайт ЄСПЛ.

Заяв­ни­ка­ми у спра­ві висту­пи­ли четве­ро гро­ма­дян Укра­ї­ни: Ната­лія Шинь­ков­ська, Сві­тла­на Кри­во­нос, Оле­ксандр Бахмач та Сер­гій Клю­чник. Усі вони від­бу­ва­ють дові­чне позбав­ле­н­ня волі. При­мі­тно, що Шинь­ков­ську та Кри­во­нос спо­ча­тку засу­ди­ли до смер­тної кари, яку зго­дом замі­ни­ли на дові­чне ув’язнення. Оста­то­чні виро­ки щодо кожно­го з них набу­ли закон­ної сили в пері­од із 1998 по 2010 рік.

Клю­чо­вим аргу­мен­том заяв­ни­ків було те, що дові­чний строк без жодної реаль­ної можли­во­сті його пере­гля­ду супе­ре­чить вимо­гам стат­ті 3 Кон­вен­ції. ЄСПЛ нага­дав свою уста­ле­ну пра­кти­ку: Кон­вен­ція не забо­ро­няє при­зна­ча­ти дові­чне позбав­ле­н­ня волі за осо­бли­во тяж­кі зло­чи­ни, однак такий вирок має бути ско­ро­чу­ва­ним як де-юре, так і де-факто.

«Кон­вен­ція не забо­ро­няє при­зна­че­н­ня дові­чно­го позбав­ле­н­ня волі осо­бам, засу­дже­ним за осо­бли­во тяж­кі зло­чи­ни, зокре­ма за вбив­ство. Водно­час, аби бути сумі­сним зі стат­тею 3, такий вирок має перед­ба­ча­ти можли­вість ско­ро­че­н­ня як де-юре, так і де-факто. Це озна­чає, що в ув’язненого повин­на бути як пер­спе­кти­ва звіль­не­н­ня, так і можли­вість пере­гля­ду виро­ку», — іде­ться в рішен­ні.

Суд також наго­ло­сив, що під час пере­гля­ду мають оці­ню­ва­ти­ся закон­ні пено­ло­гі­чні під­ста­ви для подаль­шо­го три­ма­н­ня осо­би під вар­тою — пока­ра­н­ня, стри­му­ва­н­ня, захист суспіль­ства та реа­бі­лі­та­ція, при­чо­му баланс між цими чин­ни­ка­ми з часом може змі­щу­ва­ти­ся.

У рішен­ні зазна­че­но, що після 3 бере­зня 2023 року в Укра­ї­ні пов­но­цін­но запра­цю­вав новий меха­нізм умов­но-достро­ко­во­го звіль­не­н­ня. Саме з цієї дати, як було вста­нов­ле­но у спра­ві «Медвідь про­ти Укра­ї­ни» (Medvid v. Ukraine, заява № 7453/23), дові­чно ув’язнені отри­ма­ли реаль­ну можли­вість пере­гля­ду сво­їх виро­ків у чітко визна­че­ні стро­ки та за зро­зумі­ли­ми умо­ва­ми. Як рані­ше зазна­чав Пер­ший канал (International), пені­тен­ці­ар­на рефор­ма, що три­ва­ла в Укра­ї­ні, мала на меті усу­ну­ти бага­то­рі­чну пра­во­ву неви­зна­че­ність для цієї кате­го­рії засу­дже­них.

Отже, ЄСПЛ визнав скар­ги заяв­ни­ків неприйня­тни­ми в части­ні, що сто­су­є­ться пері­о­ду після 3 бере­зня 2023 року, оскіль­ки новий меха­нізм звіль­не­н­ня усу­нув систем­ну про­бле­му. Нато­мість скар­ги щодо про­між­ку часу від дати оста­то­чно­го засу­дже­н­ня до дові­чно­го ув’язнення і до 3 бере­зня 2023 року визна­но прийня­тни­ми, і в цій части­ні кон­ста­то­ва­но пору­ше­н­ня стат­ті 3 Кон­вен­ції.

Суд також вирі­шив, що сам факт визна­н­ня пору­ше­н­ня є доста­тньою спра­ве­дли­вою сати­сфа­кці­єю. Жодної гро­шо­вої ком­пен­са­ції за мораль­ну шко­ду заяв­ни­кам при­зна­че­но не було. Ріше­н­ня є оста­то­чним і оскар­жен­ню не під­ля­гає.